У плямах сонця ліс і берег річки.
І плин у вічність золотавих днів.
Ти доглядаєш тут стару капличку,
Вся зіткана із променів і снів.
Курортне розімліле пообіддя
Мене до тебе нині привело.
Іще ліси не відливають міддю,
Ще розкошує в зелені село.
Далеко – мегаполіс і затори,
Столичні будні, вічні й навісні.
Ти підмітала свій маленький дворик,
Ти в очі тихо глянула мені.
А там, на дні очей твоїх не вицвілих –
Ліси прадавні і вода жива,
Небесний безмір і захмарні відстані,
І ніжна казка вічного Різдва.
На цій землі, де ми так часто плачемо,
У дворику, де квіти і зело,
Я вперше світ важкий таким побачила,
Яким його задумано було:
Таким, де відстань виміряна прощами,
Де світлий день довіку не мине,
Де смерть не важча за від’їзд із Моршина,
Де вічність і хвилина суть одне.
Що сталося між нами? Тільки погляди,
Липневий ліс і вигини ріки,
І я, що так потребувала догляду,
І може бути, що через роки
Не хори ангельські, не хмари спінені,
Коли уже перейдена межа,
А шаркання твого смішного віничка
Впізнає першим стомлена душа.
30 липня 2026 року
Дані опрацьовуються...