Десь там комета крізь світи летить,
Але не знак біди - знамення дива:
Неначе крізь тонку рибальську сіть
Вона снує, срібляста й пустотлива,
А хвіст її - не з пилу, з волокна -
Сліди лишає скісні та хрещаті.
Секунда-дві - й вертається вона,
Аби нові й нові сліди лишати.
Та з кожним обертом - коротший хвіст,
А вже без нього ввись вона не злине...
Та ця комета, бачте, має хист
Міняти хвіст за лічені хвилини,
І знову, снуючи крізь тонку сіть,
Сплітати сотні хрестиків-суцвіть.
8.02.2021
Лютий 8, 2021, 20:50
,
Малинове вікно в зимовім колориті:
лілово-жовтий фон і снігу пелюстки.
За ним весь вечір Ви мережите рядки
Про довгі дольники та рими оповиті.
Коли ж, цікаво, - вдень чи, може, навпаки,
Вночі, коли давно вже двері всі закриті,
те слово знайдеться - хай навіть у санскриті -
яким опишете вірша нові стежки?
Приємний вечір у малиновім брилі -
Розкішний абажур. Півколо на столі,
і ручка у руці... і слово невловиме
веде в чарівний ліс, де вірші - це струмки,
що з них уже зростуть і почуття, й думки,
і довгі дольники, і оповиті рими.
3.02.2021
Лютий 8, 2021, 20:48
Якийсь нежданий смуток серце стис:
Ще вчора звали на спектакль афіші,
а нині сцена потопає в тиші
із ледь відчутним запахом куліс.
Накриті крісла сірим полотном,
і нерухоме поворотне коло:
ні декорацій, ні людей довкола.
...І мимоволі все здається сном.
А головне - де гомін глядачів,
Прожекторів веселка золотава,
і оплески, і сміх, і крики "браво"?
Хто глядачів з театром розлучив?..
І все ж - незрима, та триває дія:
Бо ж серце - то сумує, то радіє...
Січень 27, 2021, 18:04
,
Від замку досконалої краси
Лишились мальовничі, та руїни.
Мистецтво бардів витончено гине,
Його руїни — текстів корпуси.
І мови не щадять нові часи.
Але над морем днів, між клаптів піни
Примарну тінь забутої перлини
Знайди, і збережи, і воскреси.
І оживе на марґінесі глоса,
І слово давнини дзвінкоголосе
У віршеві лункому зазвучить.
І зашумить сивоволосе море,
І між пучин, де хвиля хвилю боре,
Колишній замок ти узриш на мить.
2–3.ХІІ.20
Прим. З унікальних поетичних скарбів середньовічної Ірландії збереглося вкрай мало. Часом це віршовані вставки в саґах, часом — фраґменти поезій, цитовані у граматичних чи віршознавчих трактатах, часом — віршовані марґіналії чи глоси…
Сивоволосе море — fairrge findfolt (написання варіюється) — стала поетична формула, яка трапляється в кількох ірландських середньовічних поезіях.
Грудень 4, 2020, 6:57
Я рано вирушила в путь,
туманних сповнена надій.
А роки йдуть, а роки йдуть —
і шлях розвиднюється мій.
В путі стрічала багатьох,
одначе декого немов
я знала упродовж епох
і впізнавала знов і знов.
В огні повстанському, в диму
Священника впізнала я,
що не шкода було йому
свого святого житія.
Він був у найчорніший час
зі мною — з нами усіма,
щоб віри промінь не погас,
щоб світла не здолала тьма.
Впізнала й Воїна, який
в запеклих вистояв боях
зі злом — і знову рвався в бій,
забувши, що існує страх.
Лицáрське серце мав, хоча
не мав ані лицарських лат,
ані лицарського меча,
лише звичайний автомат.
І Барда упізнала я,
без арфи, в скромному вбранні,
судьба вигнанницька чия
в безсмертні втілилась пісні.
Він владу визнавав Краси,
її закон, її устав
і чув небесні голоси.
І він також мене впізнав.
То хто ж надійде ще здаля?
І що за зустріч припаде?
Бо ще ні в кому і ніде
я не впізнала Короля.
Х–11.ХІ.20
Листопад 13, 2020, 18:58
Стрічка віршів