Вірші (за датою)
ЖОВТНЕВИЙ ВЕЧІР. ПАВАНА
Теплий вечір вже так тихо тане,
Глухне гамір в присмерковім місті,
І повільно почина павану
На алеях Липок злотне листя.
Павітер мелодію шепоче
І каштанів віттям шелевіє,
В небі нагусають барви ночі
І медовий місяць мружить вії.
Забуваю, що спішу додому,
І впиваю чар, такий нежданий,
Стоячи у сквері нерухомо.
А в душі лунає, незникома,
Музика жовтневої павани.
28-29.10.2020
Глухне гамір в присмерковім місті,
І повільно почина павану
На алеях Липок злотне листя.
Павітер мелодію шепоче
І каштанів віттям шелевіє,
В небі нагусають барви ночі
І медовий місяць мружить вії.
Забуваю, що спішу додому,
І впиваю чар, такий нежданий,
Стоячи у сквері нерухомо.
А в душі лунає, незникома,
Музика жовтневої павани.
28-29.10.2020
Жовтень 30, 2020, 8:47
КОТЯЧІ СОНЕТИ (Зі збірки "РІКА ТУМАНІВ")
КОТЯЧА СЕРЕНАДА
Ти нявкнула у відповідь мені.
Який бальзам це був мені на рану:
Відчути в цю хвилину осіянну,
Що не байдужий я тобі, о ні!
Почувши ніжне “няв” у вишині,
Я в повен голос заспівав осанну,
Єством усім вславляючи кохану,
Палаючи в любовному вогні.
У цю палку котячу серенаду
Вкладав я душу і надхнення радо,
І пристрастю сповнявся кожен крик.
Лише тоді, мабуть, я збився з тону,
Як сонний піводягнений мужик
Заматюкавсь з відкритого балкону.
ЛЮТНЕВИЙ КІТ
Згадав той березень – мороз по шкірі…
По вуха аж замети намело,
Торкнешся – наче лід холодне скло,
А сонце заступили хмари сірі.
Я не піддався сніговій зневірі
І заспівати спробував було.
Мороз із тіла висмоктав тепло…
Сидів до квітня хворий у квартирі!
Сьогодні лютий. Валентинів день.
А снігу вже немає. Он лишень
Недогризок замету. Справді чудо!
В душі озвавсь сезонний Гіменей…
Ні, березня чекати я не буду!
І «няяяяв!» побідно рветься із грудей.
ДЕНЬ КОТІВ
Хай зранку за вікном гидка імла,
Хай сонце десь сховалося сьогодні,
Нам примхи всі та капості погодні
В душі не зменшать радості й тепла.
Весна прийшла до нас. Оповила
Нам серце щастям, що не знищать жодні
Чи приморозки пізні, чи холодні
Вітри. Геть зимні зморшки із чола!
Вітаю всіх з ясним весня́ним святом!
Сьогодні нам напишете присвяти,
Ну а столи накрити – й поготів.
Усе для нас, хто вам дарує ласку,
Хто перетворює життя на казку.
…Які жінки??? Сьогодні – ДЕНЬ КОТІВ!
01.03.2014
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. І
За що погнали з дому ви мене,
Прирікши на самотність і страждання
Тяжкі? Чи навіть смерть моя вам рання
Жалем жорстокі душі не торкне?
Надворі холод. Люто скрізь жене
Шалений вітер пил. І сподівання
На краще замітає він. Чекання
Лишилось лиш, що злóба промине…
Все згадую спокійні дні минулі,
Слова ласкаві і торкання чулі.
Я безтурботно жив тоді собі…
А перестав я бути рідним, милим
Через якусь дрібницю, далебі.
Подумаєш – надзюрив був на килим!
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. ІІ
Яким було спокійним донедавна
Моє життя! Ковбаска на обід,
І двору затишного рідний світ,
І серенади з березня до травня…
Все, прощавай, моя кицюню ставна
(Зелені очі, шерсть, мов оксамит)!
Тепер до тебе прохолоне й слід:
Приїхала «онучка мила й славна»…
Який же чорт тебе сюди приніс,
Паскудний верескливий спиногриз!
Вже більше спокою мені не буде!
І думаєш: ось, певно, місце, де
Сховатись можна. Ні, й туди іде
Із криком «Кіііся!» Ґвалт! Рятуйте, люди!
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. ІІІ
(Хвостатий сонет)
Господар в домі Я! Хай чоловік
Кричить дружині: «Я хазяїн в хаті!»
І чом ви, люди, всі такі пихаті?
З котом вам не зрівнятися повік!
На ці дрібниці не зважати звик
Я вже давно. Бо добре годувати
Привчив їх. І про кошик мій подбати,
Якщо на пару днів у справах зник.
Послухайте, але ж всьому є межі!
Хіба питати в мене не належить
Перш, ніж позбавити життя принад?
...Зайшов хазяїн, на руках – почвара,
І каже: «Буде хай між вами лад!
Кицюню, це – щенятко сенбернара» .
– Ви що, здуріли??!!! Віднесіть назад!!!!
Ти нявкнула у відповідь мені.
Який бальзам це був мені на рану:
Відчути в цю хвилину осіянну,
Що не байдужий я тобі, о ні!
Почувши ніжне “няв” у вишині,
Я в повен голос заспівав осанну,
Єством усім вславляючи кохану,
Палаючи в любовному вогні.
У цю палку котячу серенаду
Вкладав я душу і надхнення радо,
І пристрастю сповнявся кожен крик.
Лише тоді, мабуть, я збився з тону,
Як сонний піводягнений мужик
Заматюкавсь з відкритого балкону.
ЛЮТНЕВИЙ КІТ
Згадав той березень – мороз по шкірі…
По вуха аж замети намело,
Торкнешся – наче лід холодне скло,
А сонце заступили хмари сірі.
Я не піддався сніговій зневірі
І заспівати спробував було.
Мороз із тіла висмоктав тепло…
Сидів до квітня хворий у квартирі!
Сьогодні лютий. Валентинів день.
А снігу вже немає. Он лишень
Недогризок замету. Справді чудо!
В душі озвавсь сезонний Гіменей…
Ні, березня чекати я не буду!
І «няяяяв!» побідно рветься із грудей.
ДЕНЬ КОТІВ
Хай зранку за вікном гидка імла,
Хай сонце десь сховалося сьогодні,
Нам примхи всі та капості погодні
В душі не зменшать радості й тепла.
Весна прийшла до нас. Оповила
Нам серце щастям, що не знищать жодні
Чи приморозки пізні, чи холодні
Вітри. Геть зимні зморшки із чола!
Вітаю всіх з ясним весня́ним святом!
Сьогодні нам напишете присвяти,
Ну а столи накрити – й поготів.
Усе для нас, хто вам дарує ласку,
Хто перетворює життя на казку.
…Які жінки??? Сьогодні – ДЕНЬ КОТІВ!
01.03.2014
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. І
За що погнали з дому ви мене,
Прирікши на самотність і страждання
Тяжкі? Чи навіть смерть моя вам рання
Жалем жорстокі душі не торкне?
Надворі холод. Люто скрізь жене
Шалений вітер пил. І сподівання
На краще замітає він. Чекання
Лишилось лиш, що злóба промине…
Все згадую спокійні дні минулі,
Слова ласкаві і торкання чулі.
Я безтурботно жив тоді собі…
А перестав я бути рідним, милим
Через якусь дрібницю, далебі.
Подумаєш – надзюрив був на килим!
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. ІІ
Яким було спокійним донедавна
Моє життя! Ковбаска на обід,
І двору затишного рідний світ,
І серенади з березня до травня…
Все, прощавай, моя кицюню ставна
(Зелені очі, шерсть, мов оксамит)!
Тепер до тебе прохолоне й слід:
Приїхала «онучка мила й славна»…
Який же чорт тебе сюди приніс,
Паскудний верескливий спиногриз!
Вже більше спокою мені не буде!
І думаєш: ось, певно, місце, де
Сховатись можна. Ні, й туди іде
Із криком «Кіііся!» Ґвалт! Рятуйте, люди!
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. ІІІ
(Хвостатий сонет)
Господар в домі Я! Хай чоловік
Кричить дружині: «Я хазяїн в хаті!»
І чом ви, люди, всі такі пихаті?
З котом вам не зрівнятися повік!
На ці дрібниці не зважати звик
Я вже давно. Бо добре годувати
Привчив їх. І про кошик мій подбати,
Якщо на пару днів у справах зник.
Послухайте, але ж всьому є межі!
Хіба питати в мене не належить
Перш, ніж позбавити життя принад?
...Зайшов хазяїн, на руках – почвара,
І каже: «Буде хай між вами лад!
Кицюню, це – щенятко сенбернара» .
– Ви що, здуріли??!!! Віднесіть назад!!!!
Серпень 4, 2020, 9:40
Коментарі (2)
ТИХИЙ ДІЛ
(Спенсеріанський сонет)
Тут вечорами хор жагучий жаб,
Мов мережанку, колискову плів.
Це тут повітря чистого єдваб
Сповняли ранком співи солов’їв.
Будив ласкавий легіт шум гаїв,
Що мріють у величній тіні гір,
Прозор озер і золото ланів:
Краса повсюди, лагода і мир.
Тут древній люд навчився з давніх пір
Плекати, наче сад, прадавній ліс.
Здається кожен дім тут, кожен двір
Людьми не був мурований, а зріс.
Тут спокій в душу увійшов мою
І я життя, мов мед, поволі п’ю.
13-14.05.2020
Тут вечорами хор жагучий жаб,
Мов мережанку, колискову плів.
Це тут повітря чистого єдваб
Сповняли ранком співи солов’їв.
Будив ласкавий легіт шум гаїв,
Що мріють у величній тіні гір,
Прозор озер і золото ланів:
Краса повсюди, лагода і мир.
Тут древній люд навчився з давніх пір
Плекати, наче сад, прадавній ліс.
Здається кожен дім тут, кожен двір
Людьми не був мурований, а зріс.
Тут спокій в душу увійшов мою
І я життя, мов мед, поволі п’ю.
13-14.05.2020
Травень 20, 2020, 12:45
СЛІПИЙ ЧАКЛУН
Вже кілька літ минуло, як на мене
Згасивши зір, упала мла. Забрав
У мене морок все: берили трав,
Блакить небес і листя лип зелене.
Де ти тепер, скажи, моє натхненне
Мистецтво чарів, що я ним палав?
Моє життя – цвілий холодний став,
Порожнє існування нескінченне.
Безсилі чари проти сліпоти.
Лиш з пам’яті я можу ще плести
Мереживо закляття таємниче.
Де ви, мої труди? Все нанівець!
Живу: напівлюдина-напівмрець.
А смерть не йде, хай як її я кличу.
15-17.10.2016
Згасивши зір, упала мла. Забрав
У мене морок все: берили трав,
Блакить небес і листя лип зелене.
Де ти тепер, скажи, моє натхненне
Мистецтво чарів, що я ним палав?
Моє життя – цвілий холодний став,
Порожнє існування нескінченне.
Безсилі чари проти сліпоти.
Лиш з пам’яті я можу ще плести
Мереживо закляття таємниче.
Де ви, мої труди? Все нанівець!
Живу: напівлюдина-напівмрець.
А смерть не йде, хай як її я кличу.
15-17.10.2016
Травень 13, 2020, 17:26
Андрієві Содоморі
Літній поет і тлумач у розмові недавній сказав був:
Котиться світ у Ніщо, марно працюємо ми.
В шані потворне тепер, а чесноти, напевно, байдужі
Людям. Дивись: назавжди гине Природи краса.
Бесіду вивершив він – і знов за переклад узявся:
Вічність і Мудрість його заговорили пером.
Майстре, надія живе, допоки із книги Твоєї
Слово Горація нам, рідним зробившись, звучить.
09.03, 30.03.2020
Котиться світ у Ніщо, марно працюємо ми.
В шані потворне тепер, а чесноти, напевно, байдужі
Людям. Дивись: назавжди гине Природи краса.
Бесіду вивершив він – і знов за переклад узявся:
Вічність і Мудрість його заговорили пером.
Майстре, надія живе, допоки із книги Твоєї
Слово Горація нам, рідним зробившись, звучить.
09.03, 30.03.2020
Травень 8, 2020, 13:00
У СКРИПТОРІЇ
У скрипторії рукопис переписує старанно
Молодий чернець, схилившись над пергаментом старим.
І щодня, у спеку й холод так працює він від рана
Аж до півночі глухої, хоч на пальцях в нього рани,
Хоч в очах його часами чи то мла, а чи то дим.
О, непросто пробиватись крізь латини хащі темні,
Крізь неоковирний почерк несумлінного писця,
Та юнак не нарікає на роботу надаремно,
Бо знайшов у ній, неждано, тиху радість потаємну,
Про яку ніхто не знає, бо гріховна радість ця.
Хтось поемою кохання вкрив широких маргіналій
Цілину. Й чернець уперто свічкою тривожить тьму.
В час нічний, перо відклавши, він читає далі й далі
І тривожать чисту душу неможливі, небувалі
Почуття, яких ніколи вже не звідати йому.
Молодий чернець, схилившись над пергаментом старим.
І щодня, у спеку й холод так працює він від рана
Аж до півночі глухої, хоч на пальцях в нього рани,
Хоч в очах його часами чи то мла, а чи то дим.
О, непросто пробиватись крізь латини хащі темні,
Крізь неоковирний почерк несумлінного писця,
Та юнак не нарікає на роботу надаремно,
Бо знайшов у ній, неждано, тиху радість потаємну,
Про яку ніхто не знає, бо гріховна радість ця.
Хтось поемою кохання вкрив широких маргіналій
Цілину. Й чернець уперто свічкою тривожить тьму.
В час нічний, перо відклавши, він читає далі й далі
І тривожать чисту душу неможливі, небувалі
Почуття, яких ніколи вже не звідати йому.
Травень 6, 2020, 11:04
ТЕРЦИНИ НА МОТТО З ЄВГЕНА МАЛАНЮКА
Час, Господи, на самоту й покору
Євген Маланюк. «Серпень»
Постій. Замислись. Надійшов-бо час,
Коли ти маєш, врешті, зрозуміти:
Вогонь бажань і мрій уже пригас.
Трудів важких плоди й кохання квіти
Ти не зібрав. Тепер, в годину мли,
Не встигнеш доробити й долюбити.
Тож зустрічай, без розпачу й хули,
Цю істину, спокійну і сувору.
Лише в молитві голову схили.
Час, Господи, на самоту й покору.
01-02.01.2016
Євген Маланюк. «Серпень»
Постій. Замислись. Надійшов-бо час,
Коли ти маєш, врешті, зрозуміти:
Вогонь бажань і мрій уже пригас.
Трудів важких плоди й кохання квіти
Ти не зібрав. Тепер, в годину мли,
Не встигнеш доробити й долюбити.
Тож зустрічай, без розпачу й хули,
Цю істину, спокійну і сувору.
Лише в молитві голову схили.
Час, Господи, на самоту й покору.
01-02.01.2016
Травень 6, 2020, 11:02
ЙОЗЕФ ЙОАГІМ РАФФ. 11 («ЗИМОВА») СИМФОНІЯ. БІЛЯ КАМІНА
Мороз скував дерев гілля
І снігом вкрилася земля
І всякий звір сховавсь до нір,
Лиш вітер крижаний гуля.
У сні зимовім ліс завмер
І крига вкрила гладь озер
І на стежках, де сніг потах,
Людських слідів нема тепер.
А в нас в кімнаті тріск полін,
Живим теплом пашить камін,
М’які стільці, бокал в руці
І на столі – вина рубін.
А в нас – неспішний плин розмов
І тихе щастя повнить знов
Наш добрий дім, бо здавна в нім
Живе володарка-Любов.
20-21 січня 2018
І снігом вкрилася земля
І всякий звір сховавсь до нір,
Лиш вітер крижаний гуля.
У сні зимовім ліс завмер
І крига вкрила гладь озер
І на стежках, де сніг потах,
Людських слідів нема тепер.
А в нас в кімнаті тріск полін,
Живим теплом пашить камін,
М’які стільці, бокал в руці
І на столі – вина рубін.
А в нас – неспішний плин розмов
І тихе щастя повнить знов
Наш добрий дім, бо здавна в нім
Живе володарка-Любов.
20-21 січня 2018
Травень 1, 2020, 11:12
ЮЛІУС РЬОНТҐЕН. ЧЕТВЕРИЙ ФОРТЕПІАННИЙ КОНЦЕРТ. Larghetto espressivo
Не кваплячись, спадають на траву,
На листя теплі краплі. Спокій, тиша
В вечірнім парку. Обрій все темніший.
І мариться, що я у ніч пливу.
Така нечасто випадає мить:
Розбігся натовп, все навкруг примарне
У дощовій імлі, лише ліхтарне
В калюжах жовте світло мерехтить.
Звучить, як крапля падає на лист,
Мелодія чудесна, трохи тьмяна,
Немов на дощовому фортеп’яно
Larghetto грає хмарний піаніст.
Нікуди не піду. Не пропущу
Ні ноти. І на лавочці обдертій
Сиджу під кленом, наче на концерті,
Вслухаючись у музику дощу.
9-11.08.2018
На листя теплі краплі. Спокій, тиша
В вечірнім парку. Обрій все темніший.
І мариться, що я у ніч пливу.
Така нечасто випадає мить:
Розбігся натовп, все навкруг примарне
У дощовій імлі, лише ліхтарне
В калюжах жовте світло мерехтить.
Звучить, як крапля падає на лист,
Мелодія чудесна, трохи тьмяна,
Немов на дощовому фортеп’яно
Larghetto грає хмарний піаніст.
Нікуди не піду. Не пропущу
Ні ноти. І на лавочці обдертій
Сиджу під кленом, наче на концерті,
Вслухаючись у музику дощу.
9-11.08.2018
Квітень 30, 2020, 19:43
КИЇВСЬКІ СНИ
Вечір. Вже місяць з-за хмар визира.
Барви небеснії ніжні
Гаснуть на заході. Місту пора
Бачити сни про колишнє.
Сни про квітучі подільські сади,
Про оболонськії луки.
Серце міське знову рветься туди,
Сповнене втоми і муки.
Сни про часи, коли гамір і смог
Не докучали нікому.
А вечорами – лиш небо та Бог
Й дзвони в повітрі тремкому.
Скінчив 08.02.2016
Барви небеснії ніжні
Гаснуть на заході. Місту пора
Бачити сни про колишнє.
Сни про квітучі подільські сади,
Про оболонськії луки.
Серце міське знову рветься туди,
Сповнене втоми і муки.
Сни про часи, коли гамір і смог
Не докучали нікому.
А вечорами – лиш небо та Бог
Й дзвони в повітрі тремкому.
Скінчив 08.02.2016
Квітень 9, 2020, 10:08