Матінка Ельма весела була абатиса.
Річка стрімка і холодна, і темні гаї,
Дикі ліси і гора страхітлива і лиса
Охороняли обитель щасливу її.
Матінка Ельма була поцілована Богом:
Бачила камінь, що стрімко летить із пращі,
Бачила річку і гори, ліси і дорогу –
Зором тілесним і зором своєї душі.
Якось за день до Різдва їй самій довелося
Сивого ранку піти в монастирський курник.
Дівчину страшно худу, з рудуватим волоссям,
Там абатиса уздріла, тамуючи крик.
«Ви захотіли яєць монастирських задарма? –
Ельма всміхнулася, опам’ятавшись за мить. –
Я не збираюся вас видавати жандармам,
Тож заспокойтеся, мила, і ніж приберіть.
Шлях неблизький в ці ліси із північного краю.
Ви у бігах, ви сусідський образили трон.
Бачу, що ви зголодніли. І дайте вгадаю:
Ви – Непокірне Перо, Франсуаза Війон.
Ви для тирана – чорт, чума ходяча,
А я вас нагодую залюбки.
О, абатиса все чудово бачить,
Та дуже часто бачить навпаки».
Місяць, і два, і дванадцять спливли за водою –
Тих місяців проминулих немає ніде.
І на веселу країну, безжальний, війною
Ірод північний, палаючи люттю, іде.
Палить і села, й міста, й хутори і в облогу
Ельмину тиху обитель гнобитель бере.
Згорда волає: «Гей ви, шанувальниці Бога,
Я поруйную дощенту склепіння старе.
Вас не врятують ні мур, ні ворота залізні,
Я утоплю монастир у сльозах і в крові.
Браму мені відчиняйте, ще поки не пізно.
Поки не пізно, вклоніться, красуні, мені!»
Ельма сказала: «Я бачу, стомились солдати.
Хто переможе, а хто з нас згорить на золу,
Знає лиш небо. А я вам запропонувати
Можу хіба на вечерю гарячу смолу.
В тебе на півночі книжники вчені придворні
Славлять тебе дифірамбами й стосами книг.
Тільки мене не обдуриш – я бачу твій чорний,
Бачу звірячий і лютий, і хтивий твій лик.
І Бог тобі ніколи не пробачить,
Й мені тобі вклонятись не з руки.
О, абатиса все чудово бачить,
Та дуже часто бачить навпаки».
Матінка Ельма весела була абатиса –
І віршувала, і справно читала Псалтир.
Доля її вберегла від катівні і списа,
Вистояв – не похитнувся – її монастир.
Військо заброд полягло у веселій країні.
Все це – не казка. Якщо забажаєш, і ти
Можеш, мій друже, і через століття, і нині
З щирим проханням у тиху обитель прийти.
Ельма Весела не змовчить – вона відгукнеться,
Ельма завжди допоможе, але пам’ятай,
Що абатиса облудне не слухає серце,
З гостем лихим говорити не стане – і край.
Старі ліси – живі, і гори – зрячі,
Хоча віки минули вже й віки.
О, абатиса все чудово бачить,
Та дуже часто бачить навпаки.
1 квітня 2026 р.
Дані опрацьовуються...