Стіна, спекотні закутки і ґрати.
Десь небо вибухає криком ґав.
А я хотів на королів плювати.
А що ви думаєте? І плював.
Як у тумані – всі мої вітчизни.
Світанки – мов розбавлений бульйон.
Ні консула, ні змінної білизни –
Так надихався Франсуа Війон.
Гаряче сонце крізь прути і стіни голі –
Єврейське щастя.
Оце так з’їздив на гастролі –
Трясця!
На мене можновладці грають в покер.
І мухи, й піт – ну ясно, не Квебек.
Я – авантюрник, я – опальний рокер –
Ніхто – для вартового, ім’ярек.
Це в фільмах легко витягти пістолі
У вартового.
А тут по нирках надають, щоб вив від болю –
І вся розмова.
А десь фанати гнівні меми постять.
Хто Тора закликає, хто – «Моссад»,
Мій светр розтягнутий, із дев’яностих,
Розтягуючи на нитки цитат.
Проміння сонячне пряме –
Колючі жала.
Пасла імперія мене,
І от – спіймала.
Мої години… Ні води, ні тіні.
Оскаженілий від сенсацій світ.
Війна в серцях – не тільки в Україні –
Вже сотні літ іде. Вже сотні літ…
Ця фраза – як гітарні перебори.
Забиті жаром сонця ніздрі й пори.
…Спека, задуха, мухи.
…Скрегіт металу – глюки?
І хто там усміхається крізь ґрати?
Імперіє – адже це знову ти.
Ах, як ти, стерво, любиш припікати
Розпеченим залізом крізь прути.
Ти знаєшся на дибах і баланді,
Від сповитка своїх не тямиш меж.
Дістанеш і в Гельг’ю, і в Таїланді,
В столицю по етапу поведеш,
Щоб там на площі чернь, одвіку п’яна,
Робила «селфі» з рокером в кайданах.
І не збагнуть вони, яка безпечна тиша
У мене в серці житиме тоді.
Це маячня. Я сам, як і раніше,
І непідвладний владі і юрбі
У найтихішій – внутрішній – вітчизні,
Де і в’язниця , й біль – не наяву.
І тільки сонце крізь прути залізні.
І пересохлі губи… Я живу…
29 січня 2024 року
Дані опрацьовуються...