Надвечір принишк зачарований сад –
Дерева, і квіти, і трави.
У дачній альтанці, де твій виноград
І морок такий зеленавий –
У дачній альтанці, сама, у кутку,
Рахуючи болі і стигми,
У звичній тривозі, як у сповитку,
Ти вклякла, сумна і застигла.
За хвірткою саду – Країна Чудес –
Цей світ і страшний, і принадний,
А над головою у безмір небес
Вростає лоза виноградна.
І тягнеться, й рветься, і кличе у вись:
“Поміть мене, заради Бога!”
Неначе шепоче: “Кохана, рвонись!
І викинь, і виплач тривогу.
Згадай, моя люба: я – щастя, я – шлях.
Устань, стрепенися, будь ласка.
І вгору – по цих невагомих щаблях,
Як Джек з призабутої казки.
Твій страх – лиш омана, вечірня імла.
Згадай же, маленька: я – Небо.
І все, чого ти зажадати могла б,
Вже вкладено й влюблено в тебе”.
Чому ж так лякає прийдешня зима?
Навіщо дивитися скрушно?
Хіба ти колись залишалась сама,
Моя недовірлива душе?
9 серпня 2026 року
Дані опрацьовуються...