“І знову зима. Зупинися і вже не гадай…”

Нам вистачить книг і вина на веселий наш вік.

Довірся нарешті своїй незборимій свободі.

Хай краще у сутінках стомлених теплих повік

Проходять видіннями Вьольва, і Локі, і Одін.

Далеко від синіх морів, Ліверпулів і Ґдинь,

Від цілого світу – далеко, далеко, далеко,

І значить – захищено. Мало у світі твердинь,

За цю старовинну надійніших бібліотеку.

Як затишно й солодко пахне зачитаний том!

Десь хвилі запінені хижі штурмують дракари.

А зразу за рогом суворим і ніжним хрестом

Собор Володимира сиві пронизує хмари.

Не зможе до нас докричатися час-людожер –

Старі килими і паркети поглинуть відлуння.

На Рейтерській ще уцілів заповітний вольєр.

Там воронів двоє на прізвиська Хугін і Мунін*.

Ти їх приручила. Ти їх погодуєш з руки.

Задивишся в око незмигне лискучого птаха.

Як доля й існує, то в долі ім’я – Навпаки,

І значить, не вір ні пліткам, ні ворожкам, ні страху.

І може, залежить від нас – у Валгалу чи в рай.

Від смутку – молитва, від пІтьми – вогонь у каміні.

А ти доживи до весни, і люби, й пам’ятай:

І думка, і пам’ять, і твердь, що над нами, – незмінні.

1 грудня 2023 р.