Кіно

Зима – і не туманний Альбіон.

Людмила Кулакевич

 

Зима – і не туманний Альбіон.

У нас тут і свої такі тумани!

А я не вмію лікувати рани

Цілунками і дотиком долонь.

 

На сотню літ, на сотню бід – зима.

І я іду не слухати валторни –

Мене розрадить затишна пітьма,

Що шарудить і хрумає попкорном.

 

Самотня ти. Коханий твій – піжон.

А ти смішна. Ти приймеш все на віру.

Ну що ж, моя маленька Бріджит Джонс,

Ану ж бо, ну, ламай свого Шекспіра.

 

А десь життя зависло на струні.

А на екрані – крик сови і повня.

А я погляну нишком у пітьмі

На профілі жіночі молитовні.

 

Хтось – із роботи, хтось – із роковин.

Хто – пішки, хто – розхитаним трамваєм.

Тут, стомлені від смутку і новин,

Бліді обличчя ніжно розквітають.

 

Твій друг новий не вірить в чудеса.

А ти смішна. Ти молишся про диво.

На пів екрану – сонце й небеса,

І молить жінка справа, жінка зліва,

 

Щоб відчай світлу радість не зборов,

І щоб душа не втратила відваги,

І божевільний дрон не розпоров

Сорочку атомного саркофага,

 

І в розпалі 3D-метаморфоз,

Непрохані, як вторгнення Марени,

Дітей наляканих з країни Оз

Не вирвали безжально злі сирени.

 

…Даруйте, я сьогодні не туди,

Де Моцарта лабають віртуози,

А де попкорном шарудять ряди

Й жінки в пітьмі не витирають сльози.

 

15 лютого 2025 р.