Мій дім не позначений кров’ю жертовною,
І тільки молитва його захистить.
О ноче жахіття, ставай молитовною,
Тебе заклинаю, о ноче, в цю мить.
Узвози і храми, і горо Батиєва,
Прокиньтесь і свідками будьте мені.
Це серця удари. Удари по Києву.
Життя, що розплавлені в лютім вогні.
Як шибки здригнулись у нашому вулику,
І діти припали чолом до колін.
І наші турботи здрібніли і скулились,
В чеканні жаскому застигли вздовж стін.
Лункі підворіття, бульвари і вулиці…
Цей гуркіт і свист – на розрив, напролом.
І ти, розуміючи: хтось не врятується,
З екрану читаєш забутий псалом.
Мій дім не позначений кров’ю жертовною,
На нім не сіяє освячений знак.
Удар – і хитається небо із повнею.
Удар – і лише валування собак.
Здригається місто моє під ударами –
Мільйони надій, і тривог, і дверей.
А ранок настане з росою і хмарами,
З доріжками сліз на обличчях дітей.
Мій дім не позначений кров’ю жертовною,
Промінню і вітру підставить шибки.
Ти, сумно-усміхнений, ніжний і стомлений,
Моєї торкнешся щоки.
І дивно спросоння у нашому вулику
Почути, як, ночі кахикнувши вслід,
Як завше, триногого пса на прогулянку
Виводить мій добрий сусід.
26 квітня 2025 р.
Дані опрацьовуються...