Щоб від смутку урятуватися
Й моря сліз, –
Нам з Узвозу варт прогулятися –
І на Узвіз.
Де громадились ятки з крамом
Ще за царя, –
Лиш старенькі вулички й брама
Монастиря.
Що ж, любителю старожитностей,
Хнюпиш ніс?
Ось і вивів до ринку Житнього
Нас Узвіз.
Де над ідолами сухоребрими
Люд голосив,
Нині тільки дзвінкі перекупок
Голоси.
В них і закрутки, й маринади,
Кріп у росі.
Посміхаються так принадно,
А відьми – всі.
Тільки це дарма. Хіба діло є
Діловій мені
До відьомських їх понеділкувань –
Маячні?
Що мені і містична тиша,
Й Луїза Хей?
Я, либонь, і сама найхитріша
З конотопських фей.
І коли я іду між ними,
Немов убрід,
То сичання відьомське в спину
Лунає вслід:
«Ох і краля! Хрещена-фея.
Бачили її?
Знов до матінки настоятельки
На чаї».
Певно, в мене планида виграшна
І рука легка.
Я у них відбила за виграшки
Відьмака.
І до нас до двох не чіпляється
Поговір.
Віднедавна він сам цурається
Лисих гір.
Ах, йому б ліси і пірогу
Й шалений вир.
Все боїться: піду від нього
У монастир.
Та даремно пильнує щастя
Хвацький друг.
І у світі вистачить праці
Для теплих рук:
Гнів прогнати, дитину втішити,
Дух зростить.
І зігріти вам душу віршами –
Бодай на мить.
8 червня 2024 р.
Дані опрацьовуються...