«Ви – сіль землі»
Мт 5:13
За річкою й городами вночі лунають вибухи,
А солов’ї заходяться піснями, як на сміх.
Ці ночі так оголюють твої сердечні вивихи –
До ранку не загоїти і не забути їх.
Удень нескладно бути і веселою, й хороброю.
А ніч – мов на середині найтоншої із линв.
До ранку не забути, що зроблено й не зроблено,
І знов усе нездійснене в душі твоїй болить.
І зуби так стискаються – судома зводить вилиці.
Безжальним струмом спогади – від голови до п’ят.
А Він тихенько скаже: «Моя нетерпеливице,
Ну що в масштабах вічності – куценькі сорок п’ть?»
І чути, як пульсує тривога в скроні живчиком.
Від вибуху до вибуху – розхристана луна.
А Він тихенько скаже: «Моя кохана дівчинко,
Весела проповіднице, ти – сіль моя земна.
Ця дійсність приголомшує – з розбитими пекарнями,
З людським одвічним стогоном і стогоном дерев.
Та ми з тобою знаємо: ця шафа – двері в Нарнію,
Де фавни і відлюдники, і мудрий древній Лев.
Не вб’ють «шахеди» ранку, і хмари-крила ангельські
Побачиш ти на обрії крізь візерунок вій.
І ти, єдина дівчинко, як сіль Моя євангельська,
Не смій втрачати силу, зневіритись не смій.
Удари за ударами – від болю стогнуть вулиці,
І бліднуть Володимир і кам’яний Хорив.
І чи не ті ж печалі терзали душу Льюїса,
Коли для світу Нарнію він подумки творив?»
Над річкою й городами – «шахеди» – злими бісами.
Ці опівнічні вибухи – і Твій жорстокий біль.
Та поки казка мовиться і книга не дописана,
Хвилини не обірвуться, не втратить сили сіль.
24-25 травня 2025 р.
Дані опрацьовуються...