Night prayer («Єретик»: У мерехтінні екрану)

Синьоокий Ісусе, Коханий – не мій, а душі,

Друже світлий і ніжний – учора, тепер і довіку,

Захисти, і зігрій, і розрадь на смертельній межі

Кожну душу живу, що від болю заходиться криком.

 

Кожну душу і плоть, що волає сама з глибини,

Що ридає вночі від тяжкої безвиході ридма,

Що застигла від жаху під поглядом злої війни –

Окулярів кривавих безумного містера Ріда.

 

Мерехтить у кімнатній пітьмі цей безсонний екран,

Де мормонка конає під злими укусами бритви.

Тільки звістка про хлопця, що вмер під Херсоном від ран,

От що страшно – не злий маніяк і його лабіринти.

 

Синьоокий Ісусе, пітьма на стражденній землі.

Я не знаю, чи плаче, чи спить моє змучене місто.

І нещасна мормонка рахує прогнилі щаблі,

У підвалі ув’язнена в схибленого атеїста.

 

І не важить уже – атеїст, пантеїст чи мормон,

Як не знаєш, боятись сирен завивання чи тиші.

Тільки ж, містере Ріде, готичний ваш атракціон

За мовчання будинків і вулиць нічних не страшніший.

 

Сивий містере Ріде, чи знаєте ви про війну?

Я от знаю, але, як і завше, молюсь і чекаю.

Я загиблого хлопця родині вже не поверну,

А із вами, старий лиходію, я випила б чаю.

 

Знаю, пити із вами хрещеній мені не з руки.

Ваш усміхнений погляд спроможний убити надію.

Тільки ваші картонні, надумані ваші жахи

Перед звісткою про невимовне так дико маліють.

 

В мерехтінні екрану спливе насторожений час,

І уже на світанку, коли обважніють повіки,

Уві сні – не підвали, не пустку, не пастку, не вас –

Я побачу святого і радісного Чоловіка.

 

31 січня – 1 лютого 2025 р.