***
Містечко. Вітер. Сутінки. Весна.
Рожевий захід мирно догоряє.
А в небі маска місяця пісна
Скривилася, неначе докоряє.
Як пес, зачувши золоту весну,
Тремтить мій сад, занурений у тишу,
І на межі передчуття і сну
Приходить Сільвер в ночі найтемніші.
Приходить він – навіщо? звідкіля? –
Бреде, постогнуючи від напруги
(І ледь хитається під ним земля –
Мов палуба старого корабля) –
Обвітрений, а на плечі – папуга.
Зачаєним напруженням пружин –
Зелених паростків – напнулись грядки.
Я знов маленька, наче Хокінс Джим –
Ходжу до школи й не люблю зарядку.
А Сільвер каже: «Люлькою й нутром
Клянуся – нас чекає люта буря.
А знаєш, ще учора пив я ром
Із цим твоїм… ти знаєш… Міком Уррі.
Ми стрілися у вітрянім порту,
В таверні тій, де цмулять ром пірати.
Він дівчинку кохану золоту
Від імені свого просив вітати».
А я кажу: «Я дуже вдячна, сер.
Що я чекаю, ви йому скажіте.
Ви мудрий вовк морський, ви флібустьєр.
Навчіть мене, як не боятись жити?»
А Сільвер люльку тихо набива,
В куточку саду бочку осідлавши,
І курить у рукав, і з рукава
Разом з димком його хрипкі слова
До зір весняних линуть, як і завше.
А на плечі у нього какаду
Куняє, білий, марить про піастри.
Весняна ніч. І ми удвох в саду.
І він говорить (говорити майстер):
«Я вірю в час, хоч він і хитрий лис,
І ніг моїх, як видно, не подвоїв.
На Бога й вітер покладайтесь, міс,
І на стерно – я добре це засвоїв.
Я вам скажу, що довіряти слід
Небагатьом, а радше – одиницям,
І пити грог, коли під серцем лід,
А надто тим, кому вночі не спиться.
І пам’ятати: все одно мине
І канонади грім, і час гавотів,
І вірити в скарби, а головне –
Не бути капітаном в ідіотів».
15 квітня 2023 р.
Дані опрацьовуються...