Над Хрещатиком вечір багряний конає від ран.
Опівнічні сирени – надсадні, розхристані крики.
Наших тихих імен не вгадає північний тиран:
Замалі ми для нього – безликі, безликі, безликі…
Він малює Тебе на штандартах, і блискавки брів,
Наче відблиски бою, встають над чужою землею.
Він Тебе не прийняв би, якби і віч-на-віч зустрів –
Скромним другом рибалок у світлих містах Галілеї.
За дверима собору – гаряче дзижчання джмеля,
Млосний серпень, війна і чужинців жорстоке нашестя.
В глибині образів, що чорніє, мов чесна земля, –
Тихий пломінь свічок – ніби Духа Святого зішестя.
Гинуть вічні фортеці, горять кораблі і мости.
Стогнуть села й міста, розлягається крик видноколом.
І очима людськими терплячими дивишся Ти
В душі всім, хто згубився, – стареньким, і дітям, і вдовам.
Так буває одвіку: імперії тануть, мов сніг.
Навіть вічність – не тільки субота – підвладна людині.
І Твої Тебе знають, і Ти не покинеш Своїх:
Ми для Тебе безцінні – єдині, єдині, єдині…
І волають до неба Псалтир, і Талмуд, і Коран.
Подих неба для хіпстерів нинішніх – дивна дотичність.
І земля стугонить, і новий божевільний тиран
Тихо виє, відчувши за стінами бункера вічність.
Все на світі було: у короні – дурна голова;
Гордий нудило Рим від пиятик і цирків кривавих.
Є у притчі Твоїй золоті і жорстокі слова:
«Можновладець помер, і його поховали».
17 серпня 2023 р.
Дані опрацьовуються...