Вірші (за датою)

Один у морі

Л.Б.
 
В тумані – протилежні береги.
(Гра визначена Торою й Кораном.)
На тому, що залишив, – вороги,
А іншого – не видно за туманом.
 
І тільки даль. І голоси китів.
Не простягтись на битім склі і лаврах.
Хай бачать з чужинецьких кораблів
М’язисту спину в сиротах і таврах.
 
Пора плодів – п’янка і золота –
Прощально й тоскно зазира у вічі,
І ящірка, відкинувши хвоста,
Зміїться на смаглявім передпліччі.
 
Наввимашки цю даль переплисти
Усім вітрам і всім мейнстримам в піку.
Перепливеш – чи ж досягнеш мети?
У морі імена згубили ріки.
 
В піснях згубили сенс німі слова.
Під три чорти – і перемоги, й трони!
Два береги й шляхи в тумані – два –
І третій шлях – углиб – старого Йони.
 
Твоя – не граматична – однина –
Не осягнути, не прожити всує.
Нехай поглине швидше глибина –
Одна вона від марноти врятує.
 
Нехай зімне, нехай в кулак згребе
(Хай буде і тобі по кволій вірі),
І воскресить, і вивергне тебе
Оновленим, у прохолодній шкірі.
 
І може, в сонячний, іскристий штиль
Під шепіт моря вічний монотонний
Ти виринеш із прохолодних хвиль
Веселим голим молодим тритоном.
 
І просурмивши в мушлю, наче в ріг,
Побачиш, від ясного сонця п’яний:
До берега з усіх смаглявих ніг –
Туди, де шелесткий прибій приліг,
Збігаються веселі острів’яни.
 
29 липня 2022 р.
Липень 30, 2022, 0:24

Teenager

Перламутровий вечір застиг над стареньким Подолом,
І, торкнувши помадою спрагло розтулений рот,
Ти виходиш на лови звірям непривітним і кволим,
Поетеса зів’ялих троянд і юнацьких сухот.
 
Все минуще – й розтерзане серце, і збите коліно.
Від липневої спеки зібгалась і вицвіла даль.
Ти ідеш неквапливо і не переймаючись тлінним
В «Кофеєрію», в «Мамбу», а краще – у звичний «Ґрааль».
 
Хто він є – твій Адам? Ти ж йому – не ребро, а реберце.
Татуйовані слізки – на кінчиках пещених брів.
Тут, за столиком – тільки твоя оболонка, а серце
Задрімало на самому дні опівнічних морів.
 
Як втомило життя! І до краю втомило чекання.
А настирна сім’я поетесу картає й скубе.
І безвітряний сад, де живуть аромати й зітхання,
Із готичної мли і лякає, і вабить тебе.
 
Ах, зректися б навіки амбіцій, і гонок, і вражень!
Ах, коли б розчинитися – в тишу, в мовчання, в астрал.
І не бачити вже анемічних своїх відображень
На холодній поверхні облудних дорослих дзеркал.
 
Рання старість твоя – невідступна й тягуча, мов нежить,
І загорнуті в присмерк сімнадцять твої золоті.
Ти не знаєш, що я з-за сусіднього столика стежу
І милуюсь тобою, як всім і всіма у житті.
 
Я проходила це і сьогодні молодша за тебе,
І уже не лякаюсь лихих опівнічних примар,
Веселіше сміюсь, зачарована сонцем і небом,
І у нас із тобою, між іншим, в четвер семінар.
 
5 липня 2022 р.
 
Хочу розповісти історію цього вірша. Моя увага до деталей була винагороджена натхненням. Мандруючи Подолом, натрапила на вірш, який залишила на стіні юна, судячи з усього, й обдарована поетеса. Мене вразив не стільки сам текст, скільки дивовижне почуття, яке стояло за ним. І уява одразу намалювала портрет авторки: розумної, ніжної, але дуже самотньої дівчини. Можливо, вона належить до однієї з субкультур, які дозволяють таким самотнім душам знайти своїх і вижити. Вона могла б бути моєю студенткою. Хай там як, а її образ не давав мені спокою, поки це дивовижне відчуття не втілилося в рядки. Ось такий вийшов діалог двох текстів.
 
Липень 7, 2022, 19:48

Пісенька


Ти міг і візу на Марс пробить,

І лобом – стіну.

На мить змогла тебе полюбить,

І мить – незмінна.




Цей дикий стогін з підземних нір –

Так сильні плачуть.

Красо облуди і лисих гір,

Стрункий відьмаче.




Ця світла шкіра – броня й кора.

В очах – дорога.

А в грудях – холод і ще – діра

Завбільшки з Бога.




Разом не прийдемо (от вам хрест)

Сюди на схили,

Бо забагато в мені небес

Для тебе, милий.




Бо забагато в тобі пітьми

Й гіркого сказу.

І через це – незнайомі – ми

Навіки разом.




Все, що морочить тебе в імлі

І чорним маже,

На іншому, милий, боці землі

Я переважу.




Це в мене – крики сирен до хмар

І вирви в полі.

А ти за мене під грім гітар

Кричиш від болю.




І що для тебе – і шал війни,

І день Покрови?

Рідні з тобою – по глибині,

А не по крові.




Там ліхтарі твої у журбі

На ранок сліпнуть.

Як же бракує мого тобі,

Далекий, світла.




Як жебракує душа твоя –

Горде знамено.

Майже щасливі – без тебе я,

А ти – без мене.




Я не пошлю замовляння вдаль,

Ждати не змушу –

Тільки на ранок тиха печаль

Увійде в душу.




Це я, не давшись лихій війні,

Тривожу струни.

Зчитую в твоїй глибині

Таємні руни.




27 червня 2022 р.

Липень 7, 2022, 19:44

"П’янке надвечір’я розірве сирена. Тривога..."

П’янке надвечір’я розірве сирена. Тривога.
Півонії в’януть, та будуть жоржини і айстри.
Не бійся, тривожної ночі ми ближче до Бога.
Як тепло творінню в руках всемогутнього Майстра.
 
Сирена замовкне – і чути: тут поруч, за садом,
Де кривиться місяць, немовби вкусивши цитрину,
Струнка продавчиня, п’яненька, неначе менада,
Сміється, впустивши ключі від дверей магазину.
 
В земному вигнанні, де стали тривоги на чати,
Єдиному в тиші нічній поклоняючись лику,
Я вчуся мовчати і слухати – й знову мовчати
Епосі моїй секулярній і схибленій в піку.
 
І перевіряти, чи на ніч зачинені двері,
І вчасно й доречно звільняти обурення повінь,
І бачити зелень і, виливши все на папері,
Безжально спалити нікчемну копійчану сповідь.
 
І дихати так, щоб розправити сонні легені,
І вдячною бути за зими минулі і весни.
І днями читаючи в стрічці чужі одкровення,
Я бачу приховану суть, а вона безсловесна.
 
І знаю: мої манівці, перемоги й проколи,
І радість найбільшу мою, й найзвитяжнішу муку
Уже не довірю, уже не довірю ніколи
Ні пастві студентській, ні «коучам», ні «фейсбуку».
 
14 червня 2022 р.
Липень 7, 2022, 19:38

Ранковий етюд

Льові – з любов’ю
 
Вночі лило прелюто, як з відра,
Ломилось небо у віконні рами,
А ранок заповзає вглиб двора,
Мов напідпитку перезріла дама.
 
Колись за нею плакав Мулен Руж,
А нині сумно у сльоті столичній
Ці очі над поверхнею калюж
Пливуть, мов анемони анемічні.
 
Мадам не озирається на свист,
Хоч в цих дворах її ніхто не знає.
Тут за кермом проноза-журналіст
Опального фронтмена виглядає.
 
І журналіст гадає: «А, попавсь!
Тепер у клітку загримиш як милий.
Він, бачите, з гастролями зібравсь
На київські святі і грішні схили.
 
Він, певно, в наркотичному диму
В Престольній відмінив свої камлання –
Відмовився співати САМОМУ
Через якісь, пардон, переконання.
 
А час дістати з шафи галіфе –
Ми ж увійшли у героїчну фазу.
Що ж, ми на славу аутодафе
Влаштуємо для рокера-зарази».
 
А рокер – пусто в серці й животі –
Опальному не до розваг і їжі –
У двір виходить і міській сльоті
Так спрагло підставляє губи хижі.
 
Йому дружина рада раз на рік,
І раз на рік чекають власні діти,
І норов – начувайся, хто не втік –
Лише талант і совість не пропиті.
 
І журналіст (напевне, на віку
Не випадало ще таких сенсацій)
Летить, і крутиться на язику
Питань убивчих ненаситна маса –
 
 
«Ну як же так – у вас же повний фарш?
І геніям, виходить, зносить башту?
То як же ви поясните демарш
Проти Того-Кого-Назвати-Страшно?
 
У рокера в очах – зелений лід,
У вухах – дзвін пекельного трамваю,
Він журналіста стримано услід
За флагманом крізь зуби посилає.
 
«Як в кайф мене паплюжити – паплюж».
І сплюнув, пересмикнувши плечима.
І день з глибин усміхнених калюж
Дивився вслід жіночими очима.
 
А поруч, десь за рогом, в цей момент,
Крізь скло на місто дивлячись немиле,
В кав’ярні Раю стомлений агент
Пив каву, опустивши білі крила.
 
8 травня 2022 р.
Липень 7, 2022, 19:34

Балада в ритмі рок-н-рол

- А хочеш, казку розповім? – Яволь.
- Гаразд, я спробую без плеоназму.
В одній країні правив злий король
(Гадаю, й сам ти пригадаєш назву).
 
І якось взимку, певно так, в обід,
Коли вже сонце досягло зеніту,
Сказав собі: «Я завоюю світ,
Хоч маю під рукою вже пів світу.
 
А щоб скоріше досягти мети,
Не тільки військо й з провіантом фури –
Мій славний герб нестимуть у світи
Й дотепники веселі – трубадури.
 
Їх і чужий послухає народ.
Їх і обірванець, і герцог знає.
Для них не пожалію нагород,
Лиш хай мою величність прославляють».
 
Та тільки трубадури (як же так!),
Зухвальці, забіяки і поети,
Відмовилися королівський знак
Нашити на каптани і колети.
 
Ах, як палала королівська лють!
Король волав: «Співаєте востаннє!»
Але збагнув: як непокірних вб’ють,
То у країні спалахне повстання.
 
Він мовив так: «Всі владарі землі
На мене зуб (і це не дивно) мають.
Я їх продам піратам Сомалі –
Хай там головорізам заспівають».
 
Ішла війна не місяць і не два,
І не один поліг безстрашний витязь.
Були у короля гіркі жнива,
Бо світ йому не захотів коритись.
 
І кожен, в кому щирий гнів кипів,
З нападником за волю бився радо,
А біля сомалійських берегів –
Там королівська полягла армада.
 
І взнав король, хто в цей буремний день
На подвиги розбійників підбурив –
Вони в бою співали злих пісень
З репертуару хлопців-трубадурів.
 
Збагнув король і те, що справа швах –
Корона з лисини додолу впала.
Тепер його імперія по швах,
По швах усіх (ви уявіть) тріщала.
 
Він з власної країни ледве втік,
Світ клянучи, уже йому немилий,
А вслід йому, як переможний крик,
Дошкульна й горда пісенька летіла:
 
«Хистка опора – твій земний престол.
Минають війни і роки похмурі.
А вічні – Бог, любов і рок-н-рол,
І пісенька безстрашних трубадурів».
Липень 7, 2022, 19:28

Київський собор, 2022

Колись настане він, суворий,
Любові непідкупний час.
О.Блок
 
А всім, кого сьогодні не тривожить
Ні крик, ні біль, ні жах, ні важкість пут,
Хто звик привласнювати волю Божу
І зверхньо думати про вишній Суд,
 
Тим, хто веде за виграшки дебати,
Чиї сліди – розпука і біда,
Як страшно буде відповідь давати,
Ladies and gentlemen, дами-ґоспода.
 
За те, що в цифровому царстві Хама
Відсидітись хотіли до пори,
Вас виженуть, вас виженуть із храму,
Не приймуть ні офіри, ні дари.
 
Ви думали, що ненависть вбиває?
Якби ж ви знали, як холоне кров,
Коли своє обличчя відвертає
Убита вами на землі Любов.
 
І скільки б ви разів не перевзулись,
Настане він, він не мине і вас –
Під небесами, що в сувій згорнулись,
Любові моторошний, світлий час.
 
6 квітня 2022 р.
Великий Піст
Війна
 
 
Липень 7, 2022, 19:24

Одеським друзям

Вночі – далекі вибухи й заграви.
Підступить лихо – дике і лихе.
А ти живеш – твоя тут воля й право.
(І Беня Крик – він знає за облаву.)
Ти бачила, кохана, й не таке.
 
І хай печаль, хай навіть нічим крити,
Які б страхи не падали згори,
Помивши посуд в жерстянім кориті,
Виходиш в палісадник покурити
Вечірньої буремної пори.
 
Під зорями з сусідом граєш в нарди,
Тримаючи на оці укриття,
І почерком дзеркальним Леонардо
Твої бандити, генії і барди
Записані – і давні, й авангардні –
У Книгу Молдаванського Буття.
 
Нехай ці стіни у дірках і пломбах,
Хай темно, як у диких катакомбах,
Не дайся, мила, горю і облозі.
На карту все поставлене тепер,
Щоб ятки гомоніли на Привозі,
Щоб Айре Лейб, почивши з миром в Бозі,
Тебе заставши у такій тривозі,
Коли воскресне, знову б не помер.
 
Під сонцем ще всміхнеться парк Шевченка,
І синь – до моря тут недалеченько –
Під тріск цикад, після нічної бурі,
Навіє нам спокійну благодать.
Тут кулачком із вІдбитком кастета –
Чи то Палацу спорту, чи «Совєтам» –
Погрожує чарівний гангстер Уррі,
Якому завжди буде тридцять п’ять.
 
Ми добре знаємо, за що боротись.
Чи ж вперше нам на лезо напоротись
У двориках, почерканих роками,
Чи ж нам боятися і голосить?
І кожен, хто – хоч раз – та випив з нами,
Зігрітий добрими руками мами, –
Бодай краєчком серця – одесит.
 
4 березня 2022 р.
Липень 7, 2022, 19:20

Вестерн


« – Ручуся, ви обома руками тримаєтеся за Біблію.

Готуєтеся до кращого життя?

– Чого і вам бажаю.

– Я не кваплюся. І вас не кваплю».



Х/ф «Людина з бульвару Капуцинів»



Візник наш, напружений, мов струна,

Ловив неймовірний шанс.

Під місяцем повним погоня нічна

Розхитувала диліжанс.



Пітьма налетіла, як Чорний Джек,

Нас вистеживши із круч.

Спитала мене: «Схопилася вже

За Біблію обіруч?»



І замість оплакувать юні дні,

І замість упасти навзнак,

Я глянула в очі орлині її

І просто сказала: «Так».



А там, де захід недавно згас,

У травах вили шакали,

І наш перехняблений диліжанс

Трусили її васали.



І тьма запитала, в кутиках вуст

Ховаючи усміх лукавий:

«Боїшся мене?» Я сказала: «Боюсь,

Та є й важливіші справи.



Є безліч обов’язків і тривог

І ще не втілене диво.

А головне – є у мене Бог,

І радісний, і співчутливий».



І тьма здивувалася: «Залюбки

Послухаю іншим разом.

Ти кажеш речі цікаві такі,

Які й не збагнеш одразу».



Сказала пітьма: «Поспішаю, жаль!»

Ми нині з тобою квити.

Я рада буду сховати сталь,

При вогнищі погомоніти».



І геть полетіла. І місяць зблід.

І зграї її чорноперій

Ми довго-довго дивилися вслід –

У даль нескінченних прерій.



Аж поки там, на дальніх плато,

Не зникли хижі плюмажі.

І знала вона, що, крім мене, ніхто

Про неї так не розкаже.



І довго відлунювала далина,

А ніч незабаром зникла.

І думала я: якби не вона,

То як би пізнала я Світло?







12 червня 2021 р.

Червень 18, 2021, 20:26

Бульварний роман


Коли іще міцні і зуби, й кості,

А за вікном – буремні дев’яності,

А друзі люблять забігати в гості –

Погрітися під «Аббу» і «Бітлів», –

Тоді у лампи світляному колі

У дідовій квартирці на Подолі

На себе можеш приміряти ролі

І рокера, і автора хітів.



А зранку у підвальчику на Спаській

Ти виливаєш «профілі і маски»

У формах, що поцуплені з заводу

(В анамнезі у вас – ливарний цех).

І тішать тільки мрії про свободу

І друг-провінціал (вогонь – на вроду) –

У нього алергія на негоду

І вірний мотоцикл – червоний чех.

І кажуть всі, що піде він далеко –

Вкладатиме в музеї і в аптеки.

Ти не дивись, що зараз – обмаль «срєдств».

Зате ідей у нього – цілі ріки

І подруга бальзаківського віку –

Красуня з Академії мистецтв.



Коли гаруєш ти не за зарплату,

Купити треба спершу, щоб продати,

І бажано не втрапити за ґрати

(У джунглях цих велике діло – фарт).

Життя іде – а хочеться співати,

Та так, щоб стадіони шматувати.

І день повзе – а хочеться літати,

Та так, щоб звідси – і аж на Монмартр.



А сенс буття, як завжди – по дотичній –

В щоденній веремії макабричній,

Грудневій ожеледиці столичній,

Далеких пострілів нічній луні.

І голосом підпільного дублера

Стара вахтерка, парка і мегера,

Тебе вітає з будки, як з печери,

Де Вероніка Кастро – на стіні.

Кули ж пливти – у Штати чи в Ізраїль?

Під сонцем Полінезій чи Австралій,

Де тільки й ждуть зухвальців і каналій,

Твій вигорятиме русявий чуб?

Ще буде все – і щастя, і омани,

І велетенський подих океану,

І перші оплески, і перші рани,

Мільйони шансів і мільйони згуб.



І з безвісті поставши, як зі схрону,

Ти висадиш у небо стадіони.

Тебе чекає рокерська корона

І Вікіпедії пласка стаття.

А поки дні – як Робінзона мітки –

Пливуть собі в нікуди і нізвідки –

То репетиції, то заробітки,

І жити як, не знаєш до пуття.



А поки як на блазня-недоріку

Чужа любов бальзаківського віку

(Озватися до неї – і не мрій),

Така зваблива й лагідна нестерпно,

В холодну забігаючи майстерню,

На тебе гляне з-під іспанських вій.



28 травня 2021 р.

Травень 28, 2021, 20:24


Сторінка 1 з 3 1 2 3 »

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)