Вірші (за датою)

"Цей вечір – з Діккенсами і Скруджами..."


Цей вечір – з Діккенсами і Скруджами.

І краще ром за мікстуру гурку.

У тебе і горло, й душа застуджені,

І друг-священник нас не засуджує,

Люлькою пихкаючи в кутку.




Ця ніч священна. І ми спасенні.

Він знає й сам (а ти ще налий),

Що ром із фляжки – благословення

В окопах взимку на передовій.




Десь площі зяють важкими ранами.

Кривава випала, важка роса.

І душі, відмолені капеланами,

Линуть у небеса.




Десь – кілометри гіркі й обвуглені,

Вітрів холодних сумне виття.

І дорогою ціною куплене

Наше тихе життя.




Колядники з ясною звіздою,

Де ж ви? Приходьте! Ця ніч – для див.

Так треба впоратися з гіркотою,

Якою ворог нас напоїв.




До ранку напої імперій кавових

Дадуть забути гірке питво.

Чарівною казкою патера Брауна

У дім заходить Різдво.




31 грудня 2023 р.

Лютий 11, 2024, 17:58

"А знаєш, це все минеться..."

А знаєш, це все минеться,
Хоч серце от-от розколеться.
Крізь хмари до нас прорветься
Небо таке голубе.
Хижак у твоєму серці
Плаче дитячим голосом.
Ти вивчила його підступи.
Весна врятує тебе.
 
Хоч тиша ночей розірвана
Сиренами й гучномовцями,
Ти знай: ми ще дочекаємось
Світлих, як день, новин.
І ця старовинна вуличка
З будиночками  й церковцями
Нам стане зненацька рідною –
Бабусею зі світлин.
 
Щоденним смутком і болями,
Самотністю й лютим холодом
Облудниця-ніч залякує,
А ти це переживи.
Легкий морозець поколює,
Неначе щока неголена
Того, кого зачекалися
Вечірні луги й стави.
 
Він прийде – живий, здорожений,
І день звечорів стривожено.
Весна недарма повіяла
Вітром пружним з-за хмар.
І в тихе обличчя кожного
Вечірнього перехожого
Радісно посміхається
Твій осяйний ліхтар.
 
Ці луни – холодні сироти.
Ці ночі – бенкети Ірода.
Білого дня і при місяці
Блукає всесвітнє зло.
Дарма – ми дзвони почуємо.
Дарма – а ми відсвяткуємо –
Бодай у глибинах серця –
Веселе наше Різдво –
 
Клопотами столичними,
Вогниками новорічними
На провінційних вуличках,
Стомлених від чекань,
Де над грудневим місивом
Ловить вечірні відблиски
В небо дзвінке піднесене
Злото церковних бань.
 
Радісним і безцінним
Затишком провінційним
Знову зворушене серце
Віритиме в Життя.
Ось воно – в снах і берцях,
Наче життя, нетлінне,  –
Передчуття чоловіка,
Щастя передчуття.
 
28-30 грудня 2023 року, Ніжин – Конотоп
Лютий 11, 2024, 17:54

Спрага (Ув'язнений)


Стіна, спекотні закутки і ґрати.

Десь небо вибухає криком ґав.

А я хотів на королів плювати.

А що ви думаєте? І плював.



Як у тумані – всі мої вітчизни.

Світанки – мов розбавлений бульйон.

Ні консула, ні змінної білизни –

Так надихався Франсуа Війон.



Гаряче сонце крізь прути і стіни голі –

Єврейське щастя.

Оце так з’їздив на гастролі –

Трясця!



На мене можновладці грають в покер.

І мухи, й піт – ну ясно, не Квебек.

Я – авантюрник, я – опальний рокер –

Ніхто – для вартового, ім’ярек.



Це в фільмах легко витягти пістолі

У вартового.

А тут по нирках надають, щоб вив від болю –

І вся розмова.



А десь фанати гнівні меми постять.

Хто Тора закликає, хто – «Моссад»,

Мій светр розтягнутий, із дев’яностих,

Розтягуючи на нитки цитат.



Проміння сонячне пряме –

Колючі жала.

Пасла імперія мене,

І от – спіймала.



Мої години… Ні води, ні тіні.

Оскаженілий від сенсацій світ.

Війна в серцях – не тільки в Україні –

Вже сотні літ іде. Вже сотні літ…



Ця фраза – як гітарні перебори.

Забиті жаром сонця ніздрі й пори.

…Спека, задуха, мухи.

…Скрегіт металу – глюки?



І хто там усміхається крізь ґрати?

Імперіє – адже це знову ти.

Ах, як ти, стерво, любиш припікати

Розпеченим залізом крізь прути.



Ти знаєшся на дибах і баланді,

Від сповитка своїх не тямиш меж.

Дістанеш і в Гельг’ю, і в Таїланді,

В столицю по етапу поведеш,

Щоб там на площі чернь, одвіку п’яна,

Робила «селфі» з рокером в кайданах.



І не збагнуть вони, яка безпечна тиша

У мене в серці житиме тоді.

Це маячня. Я сам, як і раніше,

І непідвладний владі і юрбі

У найтихішій – внутрішній – вітчизні,

Де і в’язниця , й біль – не наяву.

І тільки сонце крізь прути залізні.

І пересохлі губи… Я живу…



29 січня 2024 року

Лютий 1, 2024, 23:46

"І знову зима. Зупинися і вже не гадай..."


***

І знову зима. Зупинися і вже не гадай

У сутінках ранків, таких каламутних і ранніх,

Що буде за гранню – Валгала, Нірвана чи рай,

І скільки ще кроків і років лишилось до грані.




Нам вистачить книг і вина на веселий наш вік.

Довірся нарешті своїй незборимій свободі.

Хай краще у сутінках стомлених теплих повік

Проходять видіннями Вьольва, і Локі, і Одін.




Далеко від синіх морів, Ліверпулів і Ґдинь,

Від цілого світу – далеко, далеко, далеко,

І значить – захищено. Мало у світі твердинь,

За цю старовинну надійніших бібліотеку.




Як затишно й солодко пахне зачитаний том!

Десь хвилі запінені хижі штурмують дракари.

А зразу за рогом суворим і ніжним хрестом

Собор Володимира сиві пронизує хмари.




Не зможе до нас докричатися час-людожер –

Старі килими і паркети поглинуть відлуння.

На Рейтерській ще уцілів заповітний вольєр.

Там воронів двоє на прізвиська Хугін і Мунін*.




Ти їх приручила. Ти їх погодуєш з руки.

Задивишся в око незмигне лискучого птаха.

Як доля й існує, то в долі ім’я – Навпаки,

І значить, не вір ні пліткам, ні ворожкам, ні страху.




І може, залежить від нас – у Валгалу чи в рай.

Від смутку – молитва, від пІтьми – вогонь у каміні.

А ти доживи до весни, і люби, й пам’ятай:

І думка, і пам’ять, і твердь, що над нами, – незмінні.




1 грудня 2023 р.



* Думка і пам'ять
Грудень 4, 2023, 22:01

Фламенко


О.Ш.


Так, зібравши докупи надії, і волю, й таланти,

Чимчикуєш затято (а ранок – туманний і ранній)

Повз двори і будинки, де голі м’язисті атланти

Стали в ряд нагорі, як невільники – на Бадистані.




Десь на Рейтерській сплять у вольєрі приручені круки.

Блідне місяць, і звуки сирен скаламучують тишу.

Ти прискорюєш кроки, і сумка з новим ноутбуком

Б’є тебе по стегну, підганяє: «Хутчіше, хутчіше!»




Над тополями парку – то сни пропливають чи хмари?

Пропливають на південь – фелюги, галери, дракари.

Ти хотіла б сама, Карменсіто чи просто Оленко,

В ті краї, де без тебе сміються й танцюють фламенко.




Дочекатися вечора, як небувалого щастя.

Є підвальчик, де стіни від шалу свічок червонясті.

Там від стогону струн і від гуркоту хвацьких підборів

В’ються тіні по стінах, як душі палких матадорів.




Сильні пальці циганські гітарну вистукують деку.

Та до вечора, наче до темного неба, далеко.

І, зітхнувши, повз двір, де в пітьмі – скавуління собаки,

Ти ідеш – повз балкони, де тіні присіли, мов махи.




Повз розчахнуті арки, де сутінки сірі чигають,

Й знову кажеш собі, що чарівні краї зачекають.

Тільки б змовкла сирена, а ніч захлинулась і зникла,

Тільки б відьма-війна лиховісні не щирила ікла,




Тільки б всі, хто на битву жорстоку рушає з любові,

Повернулись до рідних веселі, живі і здорові,

Щоб по цілій землі при свічках у стареньких підвалах

Тільки дріб кастаньєт, а не плач і прокльони лунали.




Поки ж досить для щастя – вернутись додому з роботи,

Зняти чорне трико, що просякло парфумами й потом,

Душ прийняти і, довго в нічне задивляючись небо,

Уявляти краї, де фламенко танцюють без тебе.




19 листопада 2023 р.

Грудень 4, 2023, 21:58

Читаючи Памука (Пісенька для жіночого голосу)

Мій суджений потрапив у полон,
Коли поплив з Венеції в Неаполь.
Не суть, хто посідав тоді наш трон,
Хто знав секрети смертоносних крапель –
Мій суджений потрапив у полон.
 
О, згинула б нещасна ця плавба!
Його старий паша волів купити
І молодого дужого раба
Примусив з каменю тесати плити.
О, згинула б нещасна ця плавба!
 
Отут і згинути б його душі,
Враз опинившись на самому споді,
Але – так сталось – мудрому Ходжі
Подарував раба його господар.
Сяйнуло світло стомленій душі.
 
То був кінець його поневірянь –
Коханий мій звільнився від кормиги.
Ходжа на світі прагнув тільки знань,
І раб його закоханий у книги.
То був кінець його поневірянь.
 
Господар від гяура зажадав
Не стогону і поту, а історій.
І місяць, як Стамбул спокійно спав,
Лив світло на дахи обсерваторій.
Ходжа лише історій забажав.
 
І молодий Ходжа, і милий мій
Над книгами про світ забули білий
І, розгортаючи новий сувій,
Від слів, і формул, і казок п’яніли –
Два друга – пан Ходжа і милий мій.
 
Минали дні, і – найдивніше з див! –
Мудрець і маг, і раб Ходжі учений,
Мій суджений безтямно полюбив
Стамбул, забувши ніжну наречену.
Минали дні, як найдивніше з див.
 
Але й Ходжа, цей мудрагель Ходжа
Не тішився ні ловами, ні військом,
Бо прагнула тепер його душа
Палаців, площ і вулиць італійських.
Ах, цей Ходжа, цей витівник Ходжа!
 
І все частіш спада на думку вам:
Ходити, може, досить манівцями.
Раз ти щасливий ТУТ, він буде ТАМ,
Тож краще помінятися місцями?
Таке давно спада на думку вам.
 
В які краї тече життя моє?
Кого чекаю на холоднім ложі?
Я знаю: десь у цьому світі є
Вас двоє – пан і раб – так дивно схожі.
В які краї тече життя моє?
 
…Якщо ти ступиш знов на мій поріг,
Як гордий гість чи утікач безсилий,
Ні забуттям, ані дурманом книг
Не докорю тобі, о, в’язню милий!
Якщо ти ступиш знов на мій поріг.
 
Одне мене лякає: що душа
Повірити у щастя не захоче.
А раптом це не ти, а твій Ходжа
Мене цілує в найтемніші ночі?
О, недовірлива моя душа!
 
А там, далеко, де мене нема,
Ти, зрадивши коханій і відвазі,
Спиш, і якась Паріса чи Фатьма
Тобі тихенько награє на сазі.
 
2 – 3 вересня 2023 р.
Вересень 3, 2023, 9:56

Літній вечір-2023

Тут війна, перехожий. А вечір – до болю звичайний.
Денна спека стомила. (О, вітре, хоч зараз війни!)
За хребтами дахів зачаїлись Поділ і Почайна,
І Кудрявець, і Пуща – на другому році війни.
 
Просто вечір як вечір, і сутінки виповзли з балки.
Над озерами – сиві тумани, на травах – роса.
Наш будинок живе, і сусід – мудрагель і рибалка –
На вечірню прогулянку вивів триногого пса.
 
Ми складаємо ціну маленьким щоденним сюжетам,
Поки сонце призахідне лагідно світить для нас,
А вночі над селом пролітають крилаті ракети,
І відлунює в скронях нічний пошматований час.
 
Ціпеніють у темряві наші безсонні квартири.
Всі – в ковчезі однім, у нутрі одного корабля.
І далеко світанок, і  кожному буде по вірі,
І до бою встає опівнічна серпнева земля.
 
Ніч виводить полки нашорошених тіней із лісу,
Батальйони сновидні корчів і кошлатих химер,
І погрожує спалахам в небі тонесеньким списом
Кожна очеретина над спокоєм чорних озер.
 
Наші помисли денні й буденні, дрібні і гріховні,
Виб’ють вибухи з пам’яті й душ – хоч кричи, хоч молись,
І земля повстає проти зграї, і місяць у повні
Разом з прапором щоглою в синю здіймається вись.
 
Тут війна, перехожий, і ця ненастанна тривога –
Знак, що всі ми живі, як би там не було.
В тихий час молитов розкажи милосердному Богу
Про людей і будинки, про ліс і далеке село,
 
Про сади і дороги, п’янку далину невідому,
Надвечір’я і плесо, і холод нічної роси.
Тиху ніч благодатну для кожного двору і дому,
Для землі, і річок, і небес – попроси.
 
30-31 серпня 2023 р.
Софіївська Борщагівка
Серпень 31, 2023, 11:18

Жінці й дитині, що в небі лишилась без мами...

***
Жінці й дитині, що в небі лишилась без мами,
Всім, хто додому уже не повернеться з храму,
Хто заспокоївся, біль перейшовши нестерпний,
Лик Твій безхмарний і вічний яви, Милосердний.
 
Всім, хто живий, тим, хто поруч і за видноколом,
Стати сьогодні судилося світлом і болем –
Стати Тобою – осміяним, гнаним, ославленим,
Спасівським яблуком теплим –
Закривавленим.
 
19 серпня 2023 р.
Серпень 31, 2023, 11:18

Собор-2023

Над Хрещатиком вечір багряний конає від ран.
Опівнічні сирени – надсадні, розхристані крики.
Наших тихих імен не вгадає північний тиран:
Замалі ми для нього – безликі, безликі, безликі…
 
Він малює Тебе на штандартах, і блискавки брів,
Наче відблиски бою, встають над чужою землею.
Він Тебе не прийняв би, якби і віч-на-віч зустрів –
Скромним другом рибалок у світлих містах Галілеї.
 
За дверима собору – гаряче дзижчання джмеля,
Млосний серпень, війна і чужинців жорстоке нашестя.
В глибині образів, що чорніє, мов чесна земля, –
Тихий пломінь свічок – ніби Духа Святого зішестя.
 
Гинуть вічні фортеці, горять кораблі і мости.
Стогнуть села й міста, розлягається крик видноколом.
І очима людськими терплячими дивишся Ти
В душі всім, хто згубився, – стареньким, і дітям, і вдовам.
 
Так буває одвіку: імперії тануть, мов сніг.
Навіть вічність – не тільки субота – підвладна людині.
І Твої Тебе знають, і Ти не покинеш Своїх:
Ми для Тебе безцінні – єдині, єдині, єдині…
 
І волають до неба Псалтир, і Талмуд, і Коран.
Подих неба для хіпстерів нинішніх – дивна дотичність.
І земля стугонить, і новий божевільний тиран
Тихо виє, відчувши за стінами бункера вічність.
 
Все на світі було: у короні – дурна голова;
Гордий нудило Рим від пиятик і цирків кривавих.
Є у притчі Твоїй золоті і жорстокі слова:
«Можновладець помер, і його поховали».
 
17 серпня 2023 р.
Серпень 31, 2023, 11:17

Бірюза (Подрузі)

Ну давай же, розумнице, витри ці дІточі сльози.
Круасаном гарячим зігріте торбинки нутро.
Все забудь і піди поблукай Вознесенським узвозом.
Не подзвонить – не треба. Ой, теж мені, справді, добро.
 
Ніжна свіжість квітнева, крізь хмарне просіяна сито.
Хай спочине твій погляд на славних подільських дахах.
Отоді він подзвонить – щоб знову грошей попросити:
«До зарплати, ти ж знаєш, ну правда, програвся на прах.
 
Ну, хороша, ну, мила. Повік я тебе не забуду!»
Ти послухаєш мовчки і просто натиснеш «відбій».
І куди ж ми тепер? От хіба що – по лялечку вуду
У крамничку, де час розгорнув таємничий сувій.
 
На Подолі блукають студентки й худі гімназистки,


Мов у пошуках дива, якого немає ніде.


І у темній вітрині ліхтар зі слонової кістки
Тихий вогник ховає – немов нареченого жде.
 
Ти присядеш за столик – навпроти того магазину.
Що ж, і «пундик», і кава – це втіха незмінна для нас.
Десь у пам’яті досі гортанно кричать муедзини –
Наче в нас на Татарці вже час на вечірній намаз.
 
У далекій країні, де вулиці білі і голі,
Жебонять водограї, за рогом гуде медресе.
Там купець, у якого за поясом – срібні пістолі,
Називав тебе «мила ґяурка, моя Фірузе».
 
Там – нічні небеса – з діамантів і оніксів призма,
І його поцілунки – тобі – непрощенно-земній.
Ну а тут… Хай маячить найбільшим «плюсом» фемінізму –
Твоє право не дати грошей і натиснуть «відбій».
 
«Фірузе… Фірузе…» І студентським розхристаним свистом
Надвечір’я медово лягає на сивий Поділ.
У вітрині навпроти везе бірюзове намисто
Золотавий вітрильник – за твій золотий небосхил.
 
Ніч настане. Як важко задавненій нашій утомі
Виповзати сльозами з-під тихо опущених вій.
Стане щемко душі. Стануть схожі будинки знайомі
На стамбульські палаци й мечеті, на Ріг Золотий.
 
Чи знайомим узвозом, чи диким провулочком тильним
Ходить щастя твоє – чи далеко, а чи поблизу?
І  крізь ночі пливе золотавий маленький вітрильник,
І везе бірюзу, і везе, і везе бірюзу.
 
10 квітня 2023 р.
 
© Ольга Башкірова
Серпень 17, 2023, 15:59


Сторінка 1 з 4 1 2 3 4 »

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)