Вірші (за датою)

Після нечуваних потрав...

* * *
Після нечуваних потрав
німіє слово й звук.
І тих пісень, що дід співав,
не заспіва онук.
 
Розірветься ланцюг епох,
й, затамувавши крик,
посунеться, як магма, в льох
селянський материк.
 
Нащадок вирівня ландшафт,
себе в нім не пізна.
І вип’є з ним на брудершафт
веселий сатана.
Липень 21, 2018, 19:49

Світло з морськими ознаками...

* * *
Світло з морськими ознаками
мало обличчя й ім’я.
Скрипка там радісно плакала –
свято мого житія.
 
З примхи якогось добродія
з двору, де мешкала ти,
о як несла нас мелодія
аж у стамбульські порти.
 
Чом же урватися мусила?
Скрипка – вразлива мішень.
Щастя – це світло і музика,
море – додаток лишень.
Липень 21, 2018, 19:47

Пізня осінь нагадує...

* * *
Пізня осінь нагадує –
пізній ти,
пропонує пливти на пару
в інші світи,
замість щогл
використавши кістяки
дерев, що виплакались на грядки.
 
Відчепися, кажу їй,
мій час іще не наспів,
маю прірву роботи,
не встиг розгребти архів,
достукатися до істини,
відвідати могилки,
я не можу ось так, знічев‘я,
урвать зв’язки.
 
Ремствує пізня осінь,
туманами нависа,
в позамежжя спроваджує
нею ж обдертий сад.
Охоче спровадила б
і мене туди ж,
та підтвердив Господь:
– Він правду сказав, облиш.
Липень 21, 2018, 19:46

Прогуляв, золотий свій розтринькав запас...

* * *
Прогуляв, золотий свій розтринькав запас.
Тільки й чую – шумить вислизаючий час.
 
Тільки гривами, бачу, трясуть вдалині
розсипні табуни – вислизаючі дні.
 
Горобиної ночі, як ногайська орда,
підступає під горло скажена вода.
 
І на тисячу миль – ні човна, ні плота.
І на тисячу верст – чорнота.
 
Ще пручається дух – залишається шанс
на архангельський скарб, на Господній запас.
 
Та занадто чорнильна й стрімка бистрина,
та страшна й безпомильна вода прибутна.
Липень 21, 2018, 19:45

Запах сіна...

* * *
Запах сіна.
Далеч спорожніла.
Післяжнив’я, яструб в небесах.
Крок легкий незношеного тіла,
безгоміння й цей безумний птах.
 
Запах сіна.
Темний хміль дідизни,
хміль століть вривається у сни.
Запах сіна милої Вітчизни,
степ на всі чотири сторони.
Липень 21, 2018, 19:44

Дай музикою висловити стан...

* * *
Дай музикою висловити стан,
що мудрим не вичерпується змістом.
 
Яви нам сяйво – Моцарта пеан!
Хай виплачуся Шубертом і Лістом!
 
Справдешнє щастя?
Музика воно.
Зневіра й відчай?
Музика спасіння.
Протнеш Бортнянським –
й смертному дано
відчути чар небесного тяжіння.
 
О музико!
Ти горніх сфер дочка,
ти мова серця, завше серцю люба.
Фактура слова груба і важка,
важка занадто і занадто груба.
Липень 21, 2018, 19:43

Стрічала м’яко, твердо стеле...

* * *
Стрічала м’яко, твердо стеле,
усе на ті ж ступа граблі.
Гуляють в небі мертві села,
вже незалежні від землі.
 
Струхлявіло державне берло,
а ті, хто серцем не прочах,
бадьоро плачуть:
«Ще не вмерла...»,
хоч вимирає на очах.
 
І поривається з відчаю
за скам’янілий небосхил,
де мертві села кружеляють
над сиротинцями могил.
Липень 21, 2018, 19:42

Солом’яна стріха...

* * *
Солом’яна стріха.
Солом’яний степ.
Солом’яні села.
 
Під знаком соломи
в сухих реп’яхах
виходила простоволоса на шлях
соломяна доля.
 
Солом’яний вітер
їй пам’ять гортав:
була Соломія – співуча гортань,
нема Соломона.
 
Тому твоя, доле,
гонитва – міраж,
тому в тебе, доле,
вода як Сиваш:
солона, солона.
Липень 21, 2018, 19:40

Степе, серце України...

* * *
Степе, серце України,
грім копит, шаблі.
Нерозгадані таїни,
голосні жалі.
 
Не струснуть повтором драми
пірначі й шлики.
Міцно сплять під полинами
шабельні віки.
 
Не горить і цвіт горицвіт,
жайвір не співа.
Де твій чепчик? Тільки сниться,
степе, сон-трава.
 
Тільки п’яну тінь волочить
звироднілий псих
повз забиті навхрест очі
хат глухонімих.
 
Що йому із хмелю дріжджі –
Січ та Чигирин?
І стоїть на роздоріжжі
дурнуватий син.
 
Комнезамівські руїни,
мертва глушина.
Степе, серце України,
золота мана.
Липень 21, 2018, 19:34

Мало в світі копачів криниць

* * *
Мало в світі копачів криниць,
більше спраглих, що бредуть крізь хащі.
Вічні книги в затишку полиць,
ви як люди,
тільки значно кращі.
 
Щоб моя душа, як філігрань,
затремтіла і замерехтіла,
сріблом звуків повниться гортань
і медами світла соти тіла.
 
Чую дальній брязкіт стремена,
дзвонить в дзвони рима великодня.
Книги-люди,
книги-імена,
це возносить ваша крутизна,
впав би, чень,
коли б не длань Господня!
 
Як люблю я ваш іконостас
в різнобарв’ї одягу святковім...
– Прощавайте, друзі! –
так до вас
Пушкін, помираючи, промовив...
Липень 21, 2018, 19:23


Сторінка 1 з 31 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 »