Вірші (за датою)

Навіяне оповіданням Вільяма Батлера Єйтса «Про Костелло Гордого, Уну, доньку Дермотта, і лихий язик»

Там, на клятому броді, на броді Судьби
Через кляту Брунатну ріку
Незворотного кроку зажди, не роби
І лихому не вір язику.
 
Хай клене м’якосердя й вагання твоє
Той глашатай задавнених чвар —
Таж кохану твою, а не ворога, вб’є
Розрахований хибно удар.
 
А вона ж не злякалась ніякого зла,
Горячи у святому вогні,
Коли чашу заручну до тебе пила
Проти волі своєї рідні.
 
Хоч до неба ти вежі гордині зведи
І хоч як правоту свою ствердь,
Та любов і зневажена — права завжди́,
Решту знищить до каменя смерть.
 
Але поки не пізно, на броді Судьби
Через кляту Брунатну ріку
Незворотного кроку зажди, не роби
І лихому не вір язику.
 
7.VI.20
Червень 13, 2020, 9:18

Тріолет

У хмарах, де палало горно, —
Лише жарини розсипні.
Вже скоро стане зовсім чорно
У хмарах, де палало горно.
Хто ж теплий присок дня розгорне
І персня відшука на дні?
У хмарах, де палало горно, —
Лише жарини розсипні.
 
11.VI.20
Червень 12, 2020, 7:05

Пам'яті 27-го

Було їх вчора 27,

А нині — 26.

І коли я що-небудь їм,

Вже 26 їх їсть.

 

А 27-й, що вкушав

Лиш мудрости бальзам,

Хоробрих смертю нині пав,

Наклав своїм життям.

 

Не став тікати укінці,

Ховатись під язик…

І кат із кліщами в руці

На смерть його прирік.

 

Оплакати його загин

Судилося мені,

Адже я не така, як він,

Незламна у борні.

 

Лишилось пам’ять берегти

Про блиск його чеснот.

Його бракує гостроти…

Осиротів мій рот…

 

Та кат із кліщами за гріх

Скарав його, мовляв,

Бо, наймудріший із усіх,

Він забагато знав.

 

Тим паче вартий він хвали!

Й замрієшся, бува,

Про той прекрасний час, коли

Було їх 32.

 

27.V.20

Травень 27, 2020, 9:00

Сонет («А головне — це вітер ходовий...»)

Стою на бальконі, сама, в вишині…
 
Аннетте фон Дросте-Гюльсгоф
у перекладі Ігоря Качуровського
 
А головне — це вітер ходовий,
Аби напнув розслаблені вітрила,
Аби під ним аж щогла забриніла,
Аби ожив легкий кораблик мій.
 
Аби на прові різьблено-стрункій
Наяда стрепенулась білотіла,
Аби й душа моя затріпотіла, —
О вітре животворний, вій же, вій!
 
Аби затерплі зарипіли снасті
У напівздивуванні-напівщасті,
Не то вві сні, не то вже наяву,
 
І хвиля вмила палубу солона, —
Й за мрією услід я відпливу,
На борт зіпершись власного балкона.
 
8.V.20
Травень 10, 2020, 9:23

Бересток


 
Щороку підроста веселий бересток,
Все ширше розгорта зеленокудру крону,
І вже у рівень став моєму він балкону,
Й перекида мені галузку, мов місток.
 
І з ранньої весни вітає він пташок:
Радіє горобцю, дзвінкому вітрогону,
Статечну жалує хрипливицю-ворону,
Синичку чарівну… — від мене лиш за крок.
 
Крилаті гості ці на дереві гостиннім
Спокійно живляться бруньками чи насінням
І не лякаються безкрилої мене.
 
Здається, варто лиш останній крок ступити —
І приймуть лагідно мене зелені віти,
Й нове життя мене, голублячи, гойдне.
 
29.IV–1.V.20
Травень 1, 2020, 14:25

Сонет («Всевишній, Всемогутній Судіє!..»)

Всевишній, Всемогутній Судіє!
Хай переможуть праведні, благаю!
Важкоозброєну ворожу зграю
Хай прожене тоненьке копіє!
 
Хай візьме гору воїнство Твоє!
Хай на межі останнього одчаю
У розпал битви зійде ангел з Раю
І ворога дощенту розіб’є!
 
Хай Ґоліят паде до ніг Давида
І явиться Звитяга ясновида
Богопомазаному королю!
 
І хоч оцій війні не видно краю —
Хай переможуть праведні, благаю,
Хай переможуть праведні, молю!
 
26.IV.20
Квітень 26, 2020, 13:13

Сонет («Астрологи, мольфари й віщуни...»)

Астрологи, мольфари й віщуни,
Прогностики, експерти й демагоги
Пророчать Україні перемогу
Й рахують роки до кінця війни.
 
Та справжні ясновидці — не вони,
А ті, хто рідні кидає пороги
І йде на фронт, не прагнучи нічого,
Крім Перемоги. Це її сини.
 
Їм мариться вона на полі бою,
Де б’ються з хижою вони ордою,
Вона їм не виходить з голови…
 
І в небі рать стинається із раттю:
Пекельно-чорні ворогів прокляття
І наші білокрилі молитви.
 
3.ІІІ.20
Березень 3, 2020, 19:03

В обладунках Судьби є таємна шпарина...

Ульмо: «В обладунках Судьби (як іменують її Діти Землі) завжди є шпарина, а в мурах Присуду — пролам, і так буде аж до завершення творіння, яке ви називаєте Кінцем. Тож, поки я триваю, має бути таємний голос, який суперечить, і світло там, де проголошено закон темряви».
 
Дж. Р. Р. Толкін. «Загибель Ґондоліна»
 
В обладунках Судьби є таємна шпарина,
В Неминучости мурах — пролам,
Хоч і світ, як роковано, врешті загине
Й не судилося вижити нам.
 
Тож озброймось, і будьмо готові до бою,
Й не зрікаймось ніколи мети,
І не біймося стати на прю із Судьбою
І на штурм її тверджі піти.
 
І нехай проголошено пíтьму законом —
Ми засвітимо світло, повір,
І слова серед злобного галасу зроним,
Що звучатимуть наперекір.
 
І хоча, як роковано, світ цей загине
Й не судилося вижити нам —
В обладунках Судьби є таємна шпарина,
В Неминучости мурах — пролам.
 
29.ІІ–1.ІІІ.20
Березень 3, 2020, 19:01

За мотивами Саксона Граматика

(«Саґа про Гамлета» з кн. ІІІ «Gesta Danorum»)
 
— Стій-но, принце заморський, спитати дозволь:
Як на честь тобі учту задав мій король,
 
Ти чому не торкався ні трунків, ні страв,
А в очах твоїх гнів неприкрито палав?
 
— Слухай, блазню, невже твій король ще не зна,
Що в країні триває запекла війна
 
І життя віддають оборонці свобод,
Щоб до ніг ворогам не схилився народ?
 
Що земля ця наситилась трупом ущерть
І голодна блука бойовищами смерть?
 
Адже з присмаком крови на учті був хліб —
Крови тих, хто на житньому полі загиб!
 
Трупний сморід веприну добірну просяк —
Вепри звідали падла ворожого смак!
 
Віддавало залізом питво, бо вода —
З джерела, де іржа його меч роз’їда,
 
Короля твого, йолопе, предківський меч!
Осоромлено спадок славетних предтеч…
 
І насамкінець, блазню: не бачиш хіба,
Що в твого повелителя — очі раба?
 
28–29.ІІ.20
Лютий 29, 2020, 18:43

А на вулицях Києва — Гонор і Лють...


 
Ґрафіті на вул. Олеся Гончара (Київ)
 
А на вулицях Києва — Гонор і Лють,
Всі ґрафіті мовчать, ці ж межи очі б’ють
 
І волають про Гідність, утоптану в бруд,
Бо триває над Честю неправедний суд,
 
Бо на Правду напала безбожна брехня
І терзає її серед білого дня,
 
Бо Жертовність таврують ганебним тавром,
А вона ж врятувала життя багатьом,
 
І Невинність жбурляють нещадно в тюрму —
Як сто років тому, як сто років тому!
 
Бо це судять нащадки червоних потвор
Тих, що предків їх знищив червоний терор,
 
А нащадки мовчущих і нині мовчать,
Бо роти заліпила їм страху печать,
 
А незламані знову встають проти зла,
І сердець їхніх кров’ю каміння вола,
 
І свій Гонор ще вище вони піднесуть,
Упоївши вином Справедливости — Лють.
 
23.ХІІ.2019
Грудень 23, 2019, 14:40


Сторінка 1 з 8 1 2 3 4 5 6 7 8 »

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)