Вірші (за датою)

Марко і музика

 

Жила собі родиночка,

Родиночка-картиночка,

В гарненькому будиночку

На вулиці Франка.

Дорослий склад увесь її —

Співак із поетесою

(Такі у них професії,

Професії, професії,

Такі у них професії,

Робота в них така!).

 

Співак співав ув Опері

І вуса мав як штопори,

Та ще й у русі Опору

Посильну участь брав.

А поетеса-ліричка —

Та видавала збірочки,

Ще й мала з того виручку

(Ну, виручку — не виручку…),

Якусь та мала виручку

І не ловила ґав.

 

І був синок у парочки,

Якого звали Марочко, —

Маленький хлопчик Марочко,

Дитина золота.

Й довершував ідилію

Їх чорний кіт Базиліо

(Не Васька, а Базиліо,

Базиліо, Базиліо!)

Із плямочкою білою

На кінчику хвоста.

 

І якось той Базиліо

(Ніхто його не силує!),

І якось той Базиліо

Дискантом каже: «Няв!»

А золота дитиночка —

Мерщій до піаніночка:

Став Марочко навшпинячки,

Навшпинячки, навшпинячки

І, стоячи навшпинячки,

Ту саму ноту взяв!

 

Що з татком і матусею?

Розповісти боюся я!

В них запальна дискусія, —

До ночі ґвалт не вщух:

— Каррераси-карузики!

Я знав, що в карапузика

Великий хист до музики,

До музики, до музики,

Великий хист до музики

І абсолютний слух!

 

Це татова опінія,

А мама над єдиною

Схилилася дитиною

І правила своє:

— Аби ж він склав усе-таки

Хоч одного куплетика!

А потяг до естетики,

Естетики, естетики,

А потяг до естетики,

Звичайно, в нього є!

 

Й дитину п’ятирічною

До школи до музичної

Записано столичної,

І зранку почалось:

— Ану вдягай рейтузики!

Та не забудь картузика!

Ану бігом на музику,

На музику, на музику,

Ану бігом на музику, —

Ми спізнимось ось-ось!

 

Так Марко стрівся з нотками,

І довгими, й короткими,

З маленькими істотками,

Що в клавішах живуть.

Та з татом він і мамою

Все над тією самою

І вдома бився гамою,

Над гамою, над гамою,

Щовечора — над гамою,

А в мізках — каламуть!

 

Дитина стала кволою

І вибилася з колії…

Біда з тією школою,

І з хлопчиком біда!

А десь велосипед же є!

А вчитель: «Попереджую:

Не вивчив він сольфеджіо,

Сольфеджіо, сольфеджіо,

Не вивчив він сольфеджіо

І ноти розкида!»

 

Та раз після заняттячка

Чекав Маркусь на таточка

Й до класної кімнаточки

Зайшов один юнак.

Прибрав з рояля зошити.

— Даруй! — Не перепрошуйте!

— Моє ж хлоп’я хороше ти,

Хороше ти, хороше ти,

Моє ж хлоп’я хороше ти,

Пограємо усмак?

 

От я, наприклад, мишею

Хай буду найпрудкішою

(Так я собі вирішую),

Що шарудить між книг. —

Аж язичка він вистромив

І пальчиками бистрими

Найвищими реґістрами,

Реґістрами, реґістрами,

Найвищими реґістрами

Тихесенько пробіг.

 

— Ти ж будь ледачим котиком

З натоптаним животиком. —

І Марко млявим дотиком

До нижчих сповз октав

І пару клавіш з силою

Ударив — чорну з білою,

Згадавши, як Базиліо,

Базиліо, Базиліо,

Їх чорний кіт Базиліо

Надривно каже «няв»!

 

А миша ходить цяцею…

А кіт зубами клацає…

— Це що? — Імпровізація!

— Імпро… — Ім-про-ві-за-ція!

— А Ви, пробачте, хто?

— Студент консерваторії.

— Консерва… хто? — Повторюю:

Сту-дент кон-се-рва-то-рії.

— …рваторії? — …рваторії!

Студент консерваторії.

— Консервато…? — …рвато…!

 

Студент назвавсь Володею,

І Марко з насолодою

З ним підбирав мелодії

І вчився між забав.

І з усією вдачею

Завзятою хлоп’ячою

До музики гарячою,

Гарячою-гарячою,

До музики гарячою

Любов’ю запалав!

 

30.VІІ–2.VІІІ.12

Червень 23, 2018, 6:42

Наш замок

Друзям
на згадку про Хрещатик, 26

 
1

Озирнись наостанок — і в путь! Озирнись
На цей замок, де вежі підносяться ввись,

Де високе мистецтво одвіку жило,
А тепер це — найнижчих пороків житло.

Адже тут гуртувалися з давніх-давен
Трубадури — сузір’я яскравих імен.

Пам’ятаєш той день, як тебе і мене
Прийняли вони в братство своє осяйне?
Грудень 21, 2017, 8:39

Тамарі Бортняк, радіожурналістці

Нехай сичать стукач і лизоблюд,

Що хочеш Ти на них подати в суд,

 

Що докази збираєш проти них,

Напасників підступних і лихих.

 

Що докази? Видющий бачить сам

Обличчя їх у масці трупних плям,

 

У плямах зради, ницости, брехні:

Їх душі — чорні, язики — брудні.

 

Їм легко обманути суд земний,

На нього й не складаєш Ти надій.

 

Та непомильний Вищий Судія,

В Його десниці — правота Твоя.

 

Видющий бачить сам, що носиш Ти

Корону прав, корону чистоти,

 

Корону прав і мантію чеснот,

Його відзнаку і Його клейнод.

 

16.ІХ.2017

Вересень 16, 2017, 6:44

Всесвітній день бібліотек...

       З нагоди відновлення бібліотечного дня
       для журналістів Радіо «Культура»

Всесвітній день бібліотек —
То не таке велике свято,
Як день, коли всяк ім’ярек
Законно може почитати.

Глибоких повен одкровень,
Думки вселяє дивовижні
Цей день — Бібліотечний День!
Шкода, що тільки раз на тижні.

8.VІІІ.17

Серпень 9, 2017, 8:30

Гей, поети, з Днем Поезії!..

Гей, поети, з Днем Поезії!
Нам вона хай буде зброєю
Нездоланною, столезою,
Нашу волю й честь відстоює!


21.ІІІ.17
 









Березень 21, 2017, 16:17

Простим-проста моя душа...

Простим-проста моя душа,
І хлібом сита я сухим.
Нікуди час не поспіша
В долині, де стоїть мій дім.

А кажуть — десь у серці гір,
Куди стежки лиш мудрий зна,
Стоїть стобрамний монастир,
Де є реліквія одна.

«Це келих», — чутку хтось приніс,
А хтось: «Не супереч,
Це камінь». Третій каже — спис,
Четвертий каже — меч.

І часто бачу я прочан,
Що, поодинці чи в гурті,
Ідуть повз мій маленький лан
Місця відвідати святі.
Березень 7, 2017, 16:26

На прощу до своїх святинь...

На прощу до своїх святинь
Ви йшли смиренно рік за роком, —
Кудись у синю далечінь,
Услід заобрійним пророкам.

Але що далі в синь святу
Тоді заглиблювався кожний,
То далі бачив він мету
І жах поймав його побожний.

А завтра, може, кине хтось
Свою вітчизну найдорожчу,
Щоб вирушити в путь — на прощу,
Що вам скінчити не вдалось.

19.VІІ.2001, Мюнхен
Березень 7, 2017, 16:25

Сонет («Туди, де тінь дає камінна арка...»)

Туди, де тінь дає камінна арка
І де в камінній чаші б’є фонтан,
Щодня приходить молода квіткарка,
Минаючи розпечений майдан.

У неї в кошику — волога хмарка
Фіялок для розваги городян,
Її лице рум’яне без рум’ян,
Вона й в одежі злиднів — володарка.

О перехожий! декілька монет —
Це не ціна скарбам, що ти минаєш:
Мить — і ці квіти сонце спопелить,

Мить — і рука, що простяга букет,
На попіл перетвориться, ще мить —
І спопелієш сам — хіба не знаєш?
Березень 7, 2017, 16:24

Новаліс передрікає свою долю

Ні мудрости печать, ні довголіття
Мого не прикрашатиме чола;
Ще не відквітле юности суцвіття
Поглине темна, непроникна мла.

І, може, це мені, що тільки атом,
Не вирок долі, а безцінний дар:
Не відчувати овочів тягар,
А бути незникомим ароматом.

25.ІІ.2000





Березень 7, 2017, 16:23

Неокласикові

Зробити вірш Душі Світів співзвучним
І разом з тим лишатись вічним учнем, —
Хіба на те, щоб, як Ередія,
Тебе колись назвали «форми мучнем»?

10.V.1998









Березень 7, 2017, 16:22


Сторінка 1 з 5 1 2 3 4 5 »

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)