Вірші (за датою)

«Причарувала ти мого коня…» (романс)

Причарувала ти мого коня…
Лишився він один мені за друга…
Стискала серце несказанна туга,
На схилі дня я їхав навмання.
 
Вже відгули походи і бої,
Лише боліли ще недавні шрами…
Чи білий птах майнув під яворами,
Чи рукави мережані твої?
 
В задумі я послабив поводи́,
І кінь пішов повільно за тобою.
Цеберку повну ти несла з водою,
І він припав губами до води.
 
Чи він від спраги очманів немов,
Чи то дання було в твоїй цеберці?
Занило солодко мені у серці…
Ти озирнулась, я з коня зійшов.
 
Моя голубко, не було ні дня,
Щоб я не дякував за тебе Богу,
За те, що вечора того п’янкого
Причарувала ти мого коня!
 
18–19.VI.22
———————————————
Прим. При вокальному виконанні повторюються 3–4 рядки кожного куплету, крім останнього, який повторюється весь. Також у третьому куплеті при повторі дещо змінюється текст:
 
Цеберку повну ти несла з водою,
І кінь припав губами до води.
Липень 16, 2022, 16:57

Молитва до Архистратига Михаїла

(За іконою Юрія Нікітіна)

 

О наш заступнику святий,

Архистратиже Михаїле!

Ордою зло оскаженіле

На град насунулося Твій.

 

Нам на підмогу Ти мерщій

До зброї клич Небесні Сили

І воїнство сліпучокриле

Веди в благословенний бій!

 

Прилинь, святий Архистратиже!

Хай посвист крил Твоїх розріже

Над Києвом страшні дими!

 

Розвій ординців, як полову,

І їхню курку двоголову

Хрещатим списом прохроми!

 

20–22.ІІІ.22

Липень 16, 2022, 16:56

Перед будинком Зерових у Зінькові

Ні гордих портиків, ні строгих колонад, —

На старосвітський штиб мурований фасад,

Родини славної непоказний маєток,

Що стане Меккою поетів і поеток…

Тут мешканці нові, в них інші імена,

Над призьбою — нова і кладка цегляна,

І шиферовий дах, і ґанки на два боки —

Там, де в часи старі робили перші кроки

Поети обрані і люблячі брати,

Що, кару за талант примушені нести,

Відтак полинули, нових співців кумири,

На їм призначену зорю в сузір’ї Ліри.

 

2014–14.05.2021

——————————————————

Як відомо, з сімох дітей, які зростали у щедро обдарованій талантами родині Зерових, двоє, Микола і Михайло, стали поетами і перекладачами (Микола — також літературознавцем), Дмитро присвятився ботаніці, Кость — гідробіології, Георгій став інженером, їхня сестра Олена — лікаркою-стоматологом, а Валерія — провізором.

 

Зіньківський будинок Зерових я відвідала разом з батьками сім років тому, — тоді вулиця, на якому він стоїть, носила — о страшний глум! — ім’я Дзержинського, винахідника тієї пекельної машини смерти, що знищила Миколу, лідера опального угруповання київських неокласиків, і лише чудом випустила зі своїх пазурів Михайла (який продовжив на еміґрації справу свого старшого брата, творячи під псевдонімом «Михайло Орест»). На щастя, згодом вулиці повернули історичну назву — Дроздовська.

 

До речі, нині в Зінькові є і парк ім. Дмитра Зерова, і вулиця Братів Зерових. Тоді, 2014-го, нам її показав, а також провів прецікаву екскурсію Зіньківським народним історичним музеєм його директор Віктор Литус.

Липень 16, 2022, 16:54

Утіш мене...

Мені не спиться, й Ти також не спиш…

І є ще час погомоніти стиха…

Утіш мене, прошу тебе, утіш,

Бо у Тобі — моя єдина втіха.

 

Утіш мене в оцю коротку мить

Між двох розлук, на острові кохання…

Ця мить солодка, та вона гірчить

Передчуттям близького розставання.

 

Здається, не спимо лиш ми самі

Удосвіта, в годину найглухішу…

Утіш мене в оцій кромішній тьмі,

І я Тебе, і я Тебе утішу.

 

6–7.ІХ.21

Грудень 7, 2021, 17:17

Дзеркало Венери

(За картиною Едварда Берн-Джонса)
 
 
Краса втопає зором у красі,
Краса красою живиться і дише,
Їй не потрібно іншого фетиша —
То їй до ніг схиляються усі.
 
Її не звинуватити в писі,
Вона-бо в цьому світі — найсвятіша,
Народжена у царстві тліну звише,
І не потьмаритись її ясі.
 
І ці Берн-Джонсові прекрасні діви,
Схилившись над ковбанею, чутливо
Впивають відображення своє.
 
І дзеркалом стають багнисті води,
І святістю освячуються вроди,
І вроди це ніяк не зіпсує.
 
20.ІІІ.21
Березень 27, 2021, 18:53

Над перекладами давньоірландської поезії

Від замку досконалої краси

Лишились мальовничі, та руїни.

Мистецтво бардів витончено гине,

Його руїни — текстів корпуси.

 

І мови не щадять нові часи.

Але над морем днів, між клаптів піни

Примарну тінь забутої перлини

Знайди, і збережи, і воскреси.

 

І оживе на марґінесі глоса,

І слово давнини дзвінкоголосе

У віршеві лункому зазвучить.

 

І зашумить сивоволосе море,

І між пучин, де хвиля хвилю боре,

Колишній замок ти узриш на мить.

 

2–3.ХІІ.20

 

Прим. З унікальних поетичних скарбів середньовічної Ірландії збереглося вкрай мало. Часом це віршовані вставки в саґах, часом — фраґменти поезій, цитовані у граматичних чи віршознавчих трактатах, часом — віршовані марґіналії чи глоси…

Сивоволосе море — fairrge findfolt (написання варіюється) — стала поетична формула, яка трапляється в кількох ірландських середньовічних поезіях.

Грудень 4, 2020, 6:57

Я рано вирушила в путь...

Я рано вирушила в путь,

туманних сповнена надій.

А роки йдуть, а роки йдуть —

і шлях розвиднюється мій.

 

В путі стрічала багатьох,

одначе декого немов

я знала упродовж епох

і впізнавала знов і знов.

 

В огні повстанському, в диму

Священника впізнала я,

що не шкода було йому

свого святого житія.

 

Він був у найчорніший час

зі мною — з нами усіма,

щоб віри промінь не погас,

щоб світла не здолала тьма.

 

Впізнала й Воїна, який

в запеклих вистояв боях

зі злом — і знову рвався в бій,

забувши, що існує страх.

 

Лицáрське серце мав, хоча

не мав ані лицарських лат,

ані лицарського меча,

лише звичайний автомат.

 

І Барда упізнала я,

без арфи, в скромному вбранні,

судьба вигнанницька чия

в безсмертні втілилась пісні.

 

Він владу визнавав Краси,

її закон, її устав

і чув небесні голоси.

І він також мене впізнав.

 

То хто ж надійде ще здаля?

І що за зустріч припаде?

Бо ще ні в кому і ніде

я не впізнала Короля.

 

Х–11.ХІ.20

Листопад 13, 2020, 18:58

Лис

          …і Ренар із густих виринає заростей…

 

          («Сер Ґавейн і Зелений Лицар», бл. 1400, за перекладом Дж. Р. Р. Толкіна)

 

          Ользі Демиденко

 

Могутній замок на горі,

А під горою — вільний ліс.

Жив лорд у замку, а в норі

Поміж дерев чаївся лис.

 

І лорд у хащі раз у раз

Із псами й ловчими рушав,

І лиса на його наказ

Цькували ці майстри облав.

 

Та лису ліс — найкращий друг,

І майстром хитрощів був лис,

І лорда, псів його та слуг

Він раз у раз водив за ніс.

 

Лорд зійде зрештою з коня

І лиса власноруч доб’є.

Та підростає лисеня,

Що зна походження своє…

 

Не бачити кінця війни,

Бо й лорди далі рід ведуть,

І хутром лисячим вони

Свою оздоблюють могуть.

 

І купу складено балад

Про ловів лисячих красу,

І мадригалів довгий ряд

І лорду, й ловчому, і псу.

 

Та найпрекрасніші пісні

Чув тільки волелюбний ліс:

Про предків подвиги гучні

Непереможний дзявкав лис.

 

16.ІХ.20

Вересень 16, 2020, 18:09

Світлина Дж. Р. Р. Толкіна


Професор з люлькою. Сірник
Черкнув — аж відступили тіні —
І згас відразу, та навік
Лишився вогник на світлині.
 
І пильний погляд не погас,
Що в спалаху побачив наче
Народження племен і рас,
І мрію втілену хлоп’ячу,
 
І чари, і благі діла,
І мудрости таємні руни,
І нищівну поразку зла
Від рук улюбленців фортуни...
 
О, скільки в світі темноти!
Яке нутро її несите!
Та світло тільки засвіти —
І вже його не погасити.
 
15–16.VIII.20
Серпень 15, 2020, 16:47

Сонет («У небі не бувати двом сонцям...»)

У небі не бувати двом сонцям, —

Лише одне панує над землею

І владою впивається своєю

Над всім живим і над самим життям.

 

І сліпить очі нам, своїм жерцям,

І пломеніє жаром емпірею…

Хіба ж поділить з іншою зорею

Це божество ревниве власний храм?

 

Одначе в небі нашої любови

Два сонця світять, ще й цілодобово,

І кожне з другим рівність визнає.

 

І, хоч їх віддаль розділяє поки —

Чи світлові, чи то звичайні роки, —

Любов сильніша, Сонечко моє!

 

12.VII.20

Липень 15, 2020, 7:15


Сторінка 1 з 9 1 2 3 4 5 6 7 8 9 »

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)