Від життєвих турбот я утік і від клопотів вільний я нині,
І живу тут один в лісовій непримітній хатині
Між дубів вікових, мов в раю. Та узимку чомусь
В самоті у поснулому лісі вчуваюся древнім і кволим я
Й вечорами у гаснуче полум’я
У каміні дивлюсь і дивлюсь.
Я пригадую друзів нещирих, кохання своє нещасливе,
А на стінах хатини хитаються тіні мінливі,
І минуле життя видається нерадісним сном.
А тоді, як мені вже несила змагатись з журбою зимовою,
Свою тугу потроху вгамовую
Гарним віршем і білим вином.
Я з дубових полиць дістаю любі книги усі, том за томом.
І вони мою душу чарують теплом незникомим,
І мелодії віршів п’янять: ще читай, не засни!
В час, як вітер гуде, коли вікна вкриваються кригою
Й пада сніг, я все мрію над книгою.
П’ю вино. І чекаю весни.
18.04.2016
Дані опрацьовуються...