Твій батько дома вже. Привіт, моя мала!
І хай мандрівка ця недовгою була,
Здається, не два дні – два місяці промчало.
Я вперше це відчув. Мені не вистачало
Кумедних перших слів і пустощів твоїх,
Коли на весь наш дім лунав веселий сміх.
Так скучив я за тим, як у мою кімнату
Непевним кроком ти вбігала з криком «Тату!»
І кидалась в мої обійми. І тепер
Спішиш ти до дверей, де тато твій завмер
І щастя зустрічі в свої малі долоні
Береш, всміхаючись. Тримай міцніше, доню!
Листопад 2017
Дані опрацьовуються...
Та щира сердечність і простота, якої так бракує в сучасній поезії! І форма досконала — александрини зеровського зразка (12-вірш). А це в сучасній поезії взагалі безпрецедентно.
Дякую, Олено!
Утім, я б усе ж сказав “не надто поширено”, а не “безпрецедентно”.