Вірші (за датою)

Я не той

Зачаїлись, між хвиль завмерши,
теплі зорі і місяць срібен…
Пам’ятаю, почула вперше:
«Я не той, хто тобі потрібен».
 
Днів шалених калейдоскопи,
що не зустріч — однак прощання.
Тропи сходжені, збиті стопи…
Де ж ти, серце моє й кохання?
 
Ми й відійдемо поодинці:
наче кулі — роки, meine Lieben*!
Знову інший говорить жінці:
«Я не той, хто тобі потрібен».
 
 
* meine Lieben — мої кохані
 
 
Червень 15, 2020, 14:39

Старе фото



Упізнай в мені нинішній
ту, з фотознімку —
повнощоку, наївну,
з дитинством в обнімку,
в чорно-білому чомусь,
у тінях строкатих,
ще не навчену бісики
в очі пускати,
ту, серйозну, замислену,
ту незнайому,
що, мов равлик,
не кидає власного дому,
ще не знає нічого про безум і горе,
про любов і сум’яття,
про серденько голе...
Придивися уважно —
помітиш прикмети,
старомодні,
як вирізки жовті з газети:
де я надто нестримна
і сором'язлива,
надто категорична
і надто вразлива —
надто щира й відкрита
фортуні на милість...


Бачиш, друже, я зовсім
з тих пір не змінилась



Червень 13, 2020, 17:03

Дощ сіється, мов сіль на рану...

Дощ сіється, мов сіль на рану.
Безсилий вечір відгорів,
і хижо зиркають з туману
безсонні очі ліхтарів.
 
Живи у маячні щоденній,
де чорт – не чорт
і брат – не брат –
яких діждавшись епідемій?
Яких тривог?
Яких утрат?
 
 
 
Березень 19, 2020, 11:59

Дощова ніч

 
І сьорбає, і плямкає, і давиться дощем
пащека ночі дика й неохайна.
А галасу й гармидеру — мов полчище пащек,
і жерти їм приспічило негайно.
 
Так торохкоче мискою, так слиною стіка,
хоч варива у неї досхочу є!
Так плюхає, так хрумкає, вовтузиться в кістках!
Ще й хижо позирає на вікно: когось шука…
А я лежу й не сплю.
А я все чую.
 
 
 
Березень 19, 2020, 11:57

На стежці

На стежці цій колись я упаду
на повному ходу
і, може, голови не підведу —
хай краще ти не знатимеш цього.
 
Бо стежка в’ється вільна і стрімка,
і на кермі рука,
і в небі птах, і гуркіт літака...
і, може, не сьогодні,
не сього...
 
Вересень 8, 2019, 16:53

Мене нема

Мене нема. Мене давно нема.
Я зникла поступово, непомітно,
вимогам цього світу
непідзвітна,
невпізнана, не спіймана, німа.
 
Кажу собі: «І це колись мине,
як все минає, як життя минає».
І я живу ще,
хоч мене немає.
Крізь мене небо світиться льняне.
 
Крізь мене шурхотять рогіз і верби,
і спритні пробігають ящірки.
Їх вже не вернеш,
і мене не вернеш:
не спиниш плин прадавньої ріки.
 
І це минеться. Я прошепочу
свою любов
до вас, мої далекі.
У вирій відлетять мої лелеки,
і ніч погасить небо, як свічу.
 
 
Вересень 5, 2019, 11:41

Спогади

          …Бо в старості кохають тільки очі.
                                            Ліна Костенко
 
Те озеро було качиним —
вода недобра і брунатна.
А я любила Вас очима,
хоча й того було занадто.
 
На осінь небо повертало,
всихали трави і надії,
птахи у вирій відлітали
і дзвони били щонеділі.
 
Як і тоді, на східцях храму,
де йшли ми з Вами попід руку,
коли навіщось я обрала
на щастя Вас, а чи на муку…
 
А доля зачиняла браму,
у вени впорснувши отруту.
 
 
 
Вересень 5, 2019, 11:38

Прощавай, смішна моя химеро...

Прощавай, смішна моя химеро,
мій наївний світе, прощавай!
Зникли з мапи всі твої озера,
на левадах вижовкла трава.
 
Згіркли води у старих криницях,
впала тиша на ліси й гаї.
Вже ані зозулям, ні дзвіницям
не злічити сумнівів моїх.
 
Давніх чарів присмак гарбузовий
губиться між струхлих сторінок.
Не відродить їх, не збудить знову
твій, уже негаданий, дзвінок.
 
 
Липень 10, 2019, 11:51

Не Вам

Я не до Вас зверталась: Ви були
картиною в художній галереї,
і я зачудувалася, коли
спинилась випадково біля неї.
 
Не Вас тоді чекала я, не Вас.
Але очей зваблива золотавість
підносила мене, і я щораз,
у неї, наче в небо, загорталась.
 
Не Вами пам’ять повнилась моя —
іконою святою сяяв простір.
Хтось тихо Ваше вимовив ім’я —
і я стояла, мов незвана гостя,
 
не знаючи, куди себе подіти,
згубивши враз думки і лік рокам…
Нам вірші залишаються, як діти,
та я не Вам писала їх, не Вам.
 
Хоча тоді я ще цього не знала.
Земля вертілась, і курився шлях,
але було життя уже замало,
і миті розсипалися на прах.
 
І все в мені тоді кричало: «Зайва!»
Та я погано вірила словам.
І ось тепер у непідкупне завтра
не Вам я шлю запрошення.
Не Вам.
 
 
Лютий 28, 2019, 10:49

М’ячик

Лютий котиться, мов м’ячик
по брудних кавалках криги —
і не клятий, і не м’ятий,
від відлиги до відлиги.
 
Я ж — від вірша і до вірша,
як від неба і до неба —
і не менше, і не більше:
знов — від тебе і до тебе.
 
Лютий 20, 2019, 13:48


Сторінка 1 з 11 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)