Вірші (за датою)

Яблука й гарбузи

Не Спас, і Ваші яблука невчасні…
Куди ж мені подітися від Вас?
Вірніш, від себе… На чужих нещастях
вже щастя не збудуєш про запас.
 
Розкішна осінь! Так би й полетіти,
мов сірій качці в невідомий світ!
Всміхнетесь Ви і, ніде правди діти,
лечу на волю, а виходить — від.
 
Я Вам повік не стану у пригоді,
та й Ви – не змій з едемських прачасів.
Щось маю лиш в душі та на городі,
а Вам не треба навіть гарбузів.
 
Жовтень 25, 2018, 11:29

Ти виглядаєш смішно...

Ти виглядаєш смішно,
доле моя осіння,
щастя моє невтішне —
струси та потрясіння.
 
Наче позачасово —
просто-таки нікчемно.
Статок твій — гарбузовий,
в ступі — вода товчена.
 
Скрині твої порожні,
всохли твої дерева.
Трапиться подорожній —
жде його королева.
 
В тебе ж корона з листя —
курям на сміх та й годі!
Не зазіхне, не злися,
жоден порядний злодій!
 
Вітром листочок гнаний —
слово твоє нечутне,
мчиться туди, де, знаю,
всі почуття відсутні.
 
Жовтень 22, 2018, 14:57

Закоханість виліковна

Закоханість — виліковна. Дякую, допоміг:
сама б я не впоралась. Може, хіба — з роками.
Усі до останку склала б йому до ніг,
зайвість передчуваючи, наче підводний камінь.
 
Як там він? — не питатиму: певно, таки ніяк.
Сьорбаю врешті юшку, яку сама й заварила.
Хай би втонули в пам’яті біблійні очі й ім’я!
Якби ж не ішли під воду натхненні мої вітрила…
Жовтень 22, 2018, 9:56

Слова

Слова мої — пожовкле листя —
злітають в сутінковий дим,
на землю, від дощів драглисту
лягають килимом рудим.
 
Зоря покликала єдина,
чи небо звабило в політ?
Я, мов осіння горобина,
вас відпустила з кволих віт.
 
Жовтневий вітер ще не вирок,
але гряде насамкінець
сезон зачинених кватирок
і усамітнення сердець.
 
І що, слова, — яка ціна вам?
Кому ця розкіш золота?
Листвою замете канави —
мені лишиться досконала
і безсловесна німота.
 
 
Жовтень 18, 2018, 23:19

Світлина

Вже ваша осінь не зустрінеться
із мрійними моїми травнями...
На сонці ящірки не гріються,
під листя заховались равлики.
 
Дощі та вітер день озвучують.
Об дах відгуркотіли жолуді…
Я осінь не назву розлучною:
й без неї долі розмежовані.
 
Я не дружина й не коханка вам,
нас не єднали навіть спогади.
Ми не блукали в лісі ранками,
ми не ховались за фіранками
від випадкових людських поглядів.
 
Чому ж німію над листами я?
Чом струни рвуться, голос губиться?
І очі вересня каштанові
бентежать досі, як і губи ці…
 
 
Жовтень 18, 2018, 23:18

МОРЕ

Напевно, до моря, як завжди, вестимуть усі твої довгі дороги...
І теплою хвилею море оближе натомлені ноги,
 
і впустить тебе, поцілує, обійме — заманить
у найпотаємніші дивні солоні глибини, що повні любові й омани.
 
А потім відпустить — хоча мало силу лишити —
гойдати у хвилях, волосся твоє ворушити.
 
Отак цілувати довіку б могло безсоромно і ніжно...
Відпустить, та й годі, яким не було б воно грішним!..
 
І зайдеться штормом, заплаче, завиє, об скелі заб’ється,
укриється піною, чайкою раптом озветься.
 
І стане чекати, коли намандруєшся вдосталь,
тебе виглядати, у берег вдивлятися довго — і ревно, і тоскно.
 
У кригу загорне каміння, ущухне, застигне.
І знатиме: прийдеш ти — пройде століття чи тиждень.
 
Заграє веселкою: з ним тобі й горе — не горе...
...Якби я могла вибирати, я стала би морем.
 
 
2007 р.
 
 
Вересень 23, 2018, 17:47

Залишаючи вітер

Знов церковний дзвонар налаштовує дзвін-камертон
і йому підвиває сусідський зажурений пес.
Літній вечір — за бортом, його не врятує ніхто:
не буває чудес.
 
Осінь спалює пристані та рятувальні човни.
Плюскіт хвилі та спеку із димом доносить до нас.
Ми гадали, заручники віку, любові, війни,
що на все є свій час.
 
Але час відлітає — невловний, омріяний птах,
вислизає із рук, забирає у вирій літа,
залишає лиш вітер — у вижовклих очеретах,
у дзвінках і листах…
Вересень 6, 2018, 16:54

Маскувальна сітка

Сітку сплітати, як вірша: уперто, потроху,
вузлик за вузликом і за рядочком рядок.
Зійде зелено-барвисте начиння «грядок»
і замаскує собою шалену епоху.
 
Скриє цей світ, що давно потребує ремонту.
Скриє героїв від нього — від смерті, від ран…
Думаєш, хлопці? Там кожен із них — ветеран.
Думаєш, що це за лінія? Лінія фронту.
 
Сітка моя маскувальна… І поки плету я
поки затято затягую грубі вузли,
все, що в мені ви, напевно, збагнути б могли,
біль та сум’яття, що глибоко в душу лягли,
рухи живої душі цим плетінням маскую.
Серпень 6, 2018, 4:28

Серпень

Вийде серпень з місячним серпом,
скосить літо і складе в копиці.
Ніч коротка, та чомусь не спиться —
лиш мені чи, може, нам обом?
 
Вперше я за літом не тужу:
стільки райдуг, стільки гроз минуло,
а в душі — ні бруду, ні намулу —
змило накип, зчистило іржу.
 
Прийде заощадливий ключар
і зачинить літо у коморі:
зелень неозору, теплі зорі.
Поки є — милуйся, витрачай!
 
У серпневій тиші вечоровій
поки мрієш, пишеш і живеш,
поки не спинився на півслові,
поки серце сповнене любові —
літу і життю немає меж.
 
 
 
Серпень 1, 2018, 19:15

Тринадцятий травень

1.
Дванадцять років — як дванадцять місяців:
у кожного свій норов був і колір.
Ми й не гадали, скільки в них поміститься
очікувань, вагань, жадань, докорів,
 
нічних дзвінків, нервових недомовок,
пекучих сліз, листів, присвячень, зречень…
Ми й слово те відправили у сховок:
любов погано в’яжеться до втечі.
 
Тож не картай, що сад мій знову квітне,
що ваблять зорі і душа співає,
що хтось мені всміхається привітно,
і я йому у відповідь киваю.
 
2.
Цей травень — не тринадцятий, а перший:
ніколи досі так не пахли квіти,
так соловейко не співав довершено,
дерева так не вміли гомоніти.
 
Заграви — театральні, як вистави,
а кожен дощ — буремна тепла повінь!
І ти нічого їм не протиставиш —
що можна протиставити любові?
 
 
Серпень 1, 2018, 5:29


Сторінка 1 з 8 1 2 3 4 5 6 7 8 »

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)