Вірші (за датою)

Слова

Слова мої — пожовкле листя —
злітають в сутінковий дим,
на землю, від дощів драглисту
лягають килимом рудим.

Зоря покликала єдина,
чи небо звабило в політ?
Я, мов осіння горобина,
вас відпустила з кволих віт.

Жовтневий вітер ще не вирок,
але гряде насамкінець
сезон зачинених кватирок
і усамітнення сердець.

І що, слова, — яка ціна вам?
Кому ця розкіш золота?
Листвою замете канави —
мені лишиться досконала
і безсловесна німота.
Жовтень 18, 2018, 23:19

Світлина

Вже ваша осінь не зустрінеться
із мрійними моїми травнями...
На сонці ящірки не гріються,
під листя заховались равлики.

Дощі та вітер день озвучують.
Об дах відгуркотіли жолуді…
Я осінь не назву розлучною:
й без неї долі розмежовані.

Я не дружина й не коханка вам,
нас не єднали навіть спогади.
Ми не блукали в лісі ранками,
ми не ховались за фіранками
від випадкових людських поглядів.

Чому ж німію над листами я?
Чом струни рвуться, голос губиться?
І очі вересня каштанові
бентежать досі, як і губи ці…
Жовтень 18, 2018, 23:18

МОРЕ

Напевно, до моря, як завжди, вестимуть усі твої довгі дороги...
І теплою хвилею море оближе натомлені ноги,

і впустить тебе, поцілує, обійме — заманить
у найпотаємніші дивні солоні глибини, що повні любові й омани.

А потім відпустить — хоча мало силу лишити —
гойдати у хвилях, волосся твоє ворушити.

Отак цілувати довіку б могло безсоромно і ніжно...
Відпустить, та й годі, яким не було б воно грішним!..

І зайдеться штормом, заплаче, завиє, об скелі заб’ється,
укриється піною, чайкою раптом озветься.

І стане чекати, коли намандруєшся вдосталь,
тебе виглядати, у берег вдивлятися довго — і ревно, і тоскно.
Вересень 23, 2018, 17:47

Залишаючи вітер

Знов церковний дзвонар налаштовує дзвін-камертон
і йому підвиває сусідський зажурений пес.
Літній вечір — за бортом, його не врятує ніхто:
не буває чудес.

Осінь спалює пристані та рятувальні човни.
Плюскіт хвилі та спеку із димом доносить до нас.
Ми гадали, заручники віку, любові, війни,
що на все є свій час.

Але час відлітає — невловний, омріяний птах,
вислизає із рук, забирає у вирій літа,
залишає лиш вітер — у вижовклих очеретах,
у дзвінках і листах…

Вересень 6, 2018, 16:54

Маскувальна сітка

Сітку сплітати, як вірша: уперто, потроху,
вузлик за вузликом і за рядочком рядок.
Зійде зелено-барвисте начиння «грядок»
і замаскує собою шалену епоху.

Скриє цей світ, що давно потребує ремонту.
Скриє героїв від нього — від смерті, від ран…
Думаєш, хлопці? Там кожен із них — ветеран.
Думаєш, що це за лінія? Лінія фронту.

Сітка моя маскувальна… І поки плету я
поки затято затягую грубі вузли,
все, що в мені ви, напевно, збагнути б могли,
біль та сум’яття, що глибоко в душу лягли,
рухи живої душі цим плетінням маскую.

Серпень 6, 2018, 4:28

Серпень

Вийде серпень з місячним серпом,
скосить літо і складе в копиці.
Ніч коротка, та чомусь не спиться —
лиш мені чи, може, нам обом?

Вперше я за літом не тужу:
стільки райдуг, стільки гроз минуло,
а в душі — ні бруду, ні намулу —
змило накип, зчистило іржу.

Прийде заощадливий ключар
і зачинить літо у коморі:
зелень неозору, теплі зорі.
Поки є — милуйся, витрачай!

У серпневій тиші вечоровій
поки мрієш, пишеш і живеш,
поки не спинився на півслові,
поки серце сповнене любові —
літу і життю немає меж.
Серпень 1, 2018, 19:15

Тринадцятий травень

1.
Дванадцять років — як дванадцять місяців:
у кожного свій норов був і колір.
Ми й не гадали, скільки в них поміститься
очікувань, вагань, жадань, докорів,

нічних дзвінків, нервових недомовок,
пекучих сліз, листів, присвячень, зречень…
Ми й слово те відправили у сховок:
любов погано в’яжеться до втечі.

Тож не картай, що сад мій знову квітне,
що ваблять зорі і душа співає,
що хтось мені всміхається привітно,
і я йому у відповідь киваю.

2.
Цей травень — не тринадцятий, а перший:
ніколи досі так не пахли квіти,
так соловейко не співав довершено,
дерева так не вміли гомоніти.
Серпень 1, 2018, 5:29

Моя любов

Моя любов – чи нелюбов –
Вас не торкнеться анітрохи.
Збігатимуть безтямні роки,
та буде затишно обом.

У кожного – своя печаль,
своє вино, своя оселя,
журлива пісня чи весела,
за довгий вік — своя скрижаль.

Лиш за вікном – буденно так –
наприкінці глухої ночі
досвітня пташка заскрекоче,
сполоханий озветься птах.

Червона крапля на вустах,
червоні очі…
Липень 15, 2018, 12:17

Чекаючи трамвая

У підземному переході
пахло дощем,
а тут, нагорі, — плюс тридцять.
Я б сказала цій спеці «годі!»,
та липень ушкварить ще —
і доведеться змириться.

У босоніжках і сукні в стилі
«юносте, прощавай!»
другий вагон вираховую — не омине.
Де забарився
минулого травня мого
трамвай?
І де б я чекати мала,
щоб ти
не оминув мене?
Липень 12, 2018, 17:59

Тримайся

Це місто ковтне тебе, не перетравить — і виплюне.
Це місто — хижак. Не чекай на його співчуття.
Скількох воно кидало з мосту: цікаво, чи випливе!
А вижити хочеш — зубами тримайсь за життя!

Подалі тримайся. Подалі від нього, чужинко, бо
небажано перетинати умовну межу.
Тримайся на відстані пострілу, лету пташиного!
Це все, що я мушу сказати, тому і кажу.

І хай тобі часом буває то гірко, то солоно,
і не вистачає підтримки або визнання,
тримайся свого незрадливого щастя безсонного,
свого передмістя, свого ясночолого дня.

 
 
Липень 9, 2018, 21:49


Сторінка 1 з 7 1 2 3 4 5 6 7 »

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)