КОТЯЧА СЕРЕНАДА
Ти нявкнула у відповідь мені.
Який бальзам це був мені на рану:
Відчути в цю хвилину осіянну,
Що не байдужий я тобі, о ні!
Почувши ніжне “няв” у вишині,
Я в повен голос заспівав осанну,
Єством усім вславляючи кохану,
Палаючи в любовному вогні.
У цю палку котячу серенаду
Вкладав я душу і надхнення радо,
І пристрастю сповнявся кожен крик.
Лише тоді, мабуть, я збився з тону,
Як сонний піводягнений мужик
Заматюкавсь з відкритого балкону.
ЛЮТНЕВИЙ КІТ
Згадав той березень – мороз по шкірі…
По вуха аж замети намело,
Торкнешся – наче лід холодне скло,
А сонце заступили хмари сірі.
Я не піддався сніговій зневірі
І заспівати спробував було.
Мороз із тіла висмоктав тепло…
Сидів до квітня хворий у квартирі!
Сьогодні лютий. Валентинів день.
А снігу вже немає. Он лишень
Недогризок замету. Справді чудо!
В душі озвавсь сезонний Гіменей…
Ні, березня чекати я не буду!
І «няяяяв!» побідно рветься із грудей.
ДЕНЬ КОТІВ
Хай зранку за вікном гидка імла,
Хай сонце десь сховалося сьогодні,
Нам примхи всі та капості погодні
В душі не зменшать радості й тепла.
Весна прийшла до нас. Оповила
Нам серце щастям, що не знищать жодні
Чи приморозки пізні, чи холодні
Вітри. Геть зимні зморшки із чола!
Вітаю всіх з ясним весня́ним святом!
Сьогодні нам напишете присвяти,
Ну а столи накрити – й поготів.
Усе для нас, хто вам дарує ласку,
Хто перетворює життя на казку.
…Які жінки??? Сьогодні – ДЕНЬ КОТІВ!
01.03.2014
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. І
За що погнали з дому ви мене,
Прирікши на самотність і страждання
Тяжкі? Чи навіть смерть моя вам рання
Жалем жорстокі душі не торкне?
Надворі холод. Люто скрізь жене
Шалений вітер пил. І сподівання
На краще замітає він. Чекання
Лишилось лиш, що злóба промине…
Все згадую спокійні дні минулі,
Слова ласкаві і торкання чулі.
Я безтурботно жив тоді собі…
А перестав я бути рідним, милим
Через якусь дрібницю, далебі.
Подумаєш – надзюрив був на килим!
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. ІІ
Яким було спокійним донедавна
Моє життя! Ковбаска на обід,
І двору затишного рідний світ,
І серенади з березня до травня…
Все, прощавай, моя кицюню ставна
(Зелені очі, шерсть, мов оксамит)!
Тепер до тебе прохолоне й слід:
Приїхала «онучка мила й славна»…
Який же чорт тебе сюди приніс,
Паскудний верескливий спиногриз!
Вже більше спокою мені не буде!
І думаєш: ось, певно, місце, де
Сховатись можна. Ні, й туди іде
Із криком «Кіііся!» Ґвалт! Рятуйте, люди!
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. ІІІ
(Хвостатий сонет)
Господар в домі Я! Хай чоловік
Кричить дружині: «Я хазяїн в хаті!»
І чом ви, люди, всі такі пихаті?
З котом вам не зрівнятися повік!
На ці дрібниці не зважати звик
Я вже давно. Бо добре годувати
Привчив їх. І про кошик мій подбати,
Якщо на пару днів у справах зник.
Послухайте, але ж всьому є межі!
Хіба питати в мене не належить
Перш, ніж позбавити життя принад?
…Зайшов хазяїн, на руках – почвара,
І каже: «Буде хай між вами лад!
Кицюню, це – щенятко сенбернара» .
– Ви що, здуріли??!!! Віднесіть назад!!!!
Олесю, це прекрасно! Обожнюю ці сонети.
БОДЛЕксандрівський вірш. Просто люкс! Відповім при нагоді своїми котиками.