КОТЯЧІ СОНЕТИ (Зі збірки “РІКА ТУМАНІВ”)

КОТЯЧА СЕРЕНАДА

 

Ти нявкнула у відповідь мені.

Який бальзам це був мені на рану:

Відчути в цю хвилину осіянну,

Що не байдужий я тобі, о ні!

 

Почувши ніжне “няв” у вишині,

Я в повен голос заспівав осанну,

Єством усім вславляючи кохану,

Палаючи в любовному вогні.

 

У цю палку котячу серенаду

Вкладав я душу і надхнення радо,

І пристрастю сповнявся кожен крик.

 

Лише тоді, мабуть, я збився з тону,

Як сонний піводягнений мужик

Заматюкавсь з відкритого балкону. 

 

ЛЮТНЕВИЙ КІТ

 

Згадав той березень – мороз по шкірі…

По вуха аж замети намело,

Торкнешся – наче лід холодне скло,

А сонце заступили хмари сірі.

 

Я не піддався сніговій зневірі

І заспівати спробував було.

Мороз із тіла висмоктав тепло…

Сидів до квітня хворий у квартирі!

 

Сьогодні лютий. Валентинів день.

А снігу вже немає. Он лишень

Недогризок замету. Справді чудо!

 

В душі озвавсь сезонний Гіменей…

Ні, березня чекати я не буду!

І «няяяяв!» побідно рветься із грудей. 

 

ДЕНЬ КОТІВ

 

Хай зранку за вікном гидка імла,

Хай сонце десь сховалося сьогодні,

Нам примхи всі та капості погодні

В душі не зменшать радості й тепла.

 

Весна прийшла до нас. Оповила

Нам серце щастям, що не знищать жодні

Чи приморозки пізні, чи холодні

Вітри. Геть зимні зморшки із чола!

 

Вітаю всіх з ясним весня́ним святом!

Сьогодні нам напишете присвяти,

Ну а столи накрити – й поготів.

 

Усе для нас, хто вам дарує ласку,

Хто перетворює життя на казку.

…Які жінки??? Сьогодні – ДЕНЬ КОТІВ!

01.03.2014 

 

КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. І

 

За що погнали з дому ви мене,

Прирікши на самотність і страждання

Тяжкі? Чи навіть смерть моя вам рання

Жалем жорстокі душі не торкне?

 

Надворі холод. Люто скрізь жене

Шалений вітер пил. І сподівання

На краще замітає він. Чекання

Лишилось лиш, що злóба промине…

 

Все згадую спокійні дні минулі,

Слова ласкаві і торкання чулі.

Я безтурботно жив тоді собі…

 

А перестав я бути рідним, милим

Через якусь дрібницю, далебі.

Подумаєш – надзюрив був на килим!

  

КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. ІІ

 

Яким було спокійним донедавна

Моє життя! Ковбаска на обід,

І двору затишного рідний світ,

І серенади з березня до травня…

 

Все, прощавай, моя кицюню ставна

(Зелені очі, шерсть, мов оксамит)!

Тепер до тебе прохолоне й слід:

Приїхала «онучка мила й славна»…

 

Який же чорт тебе сюди приніс,

Паскудний верескливий спиногриз!

Вже більше спокою мені не буде!

 

І думаєш: ось, певно, місце, де

Сховатись можна. Ні, й туди іде

Із криком «Кіііся!» Ґвалт! Рятуйте, люди!

  

КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. ІІІ

(Хвостатий сонет)

 

Господар в домі Я! Хай чоловік

Кричить дружині: «Я хазяїн в хаті!»

І чом ви, люди, всі такі пихаті?

З котом вам не зрівнятися повік!

 

На ці дрібниці не зважати звик

Я вже давно. Бо добре годувати

Привчив їх. І про кошик мій подбати,

Якщо на пару днів у справах зник.

 

Послухайте, але ж всьому є межі!

Хіба питати в мене не належить

Перш, ніж позбавити життя принад?

 

…Зайшов хазяїн, на руках – почвара,

І каже: «Буде хай між вами лад!

Кицюню, це – щенятко сенбернара» .

 

– Ви що, здуріли??!!! Віднесіть назад!!!!

Серпень 4, 2020, 9:40
Кількість переглядів - 12
Подобається - 2
Дані опрацьовуються...

1 коментар до “КОТЯЧІ СОНЕТИ (Зі збірки “РІКА ТУМАНІВ”)

Напишіть відгук

Переглянутися всі вірші автора (за датою)


Переглянутися всі вірші автора (за абеткою)