Вірші (за датою)

Отже, знову все ab ovo...

* * *

Отже, знову все ab ovo,

все з нуля? – Ну що ж, чудово:

знову в путь – і не біда, що без гроша.

Де є гріш, бува і гріх там;

той блажен, хто радий крихтам;

втім, боргів не маю теж – і це втіша.

 

Як це добре – п о ч и н а т и,

дні трудами начиняти,

лити зміст у них, як мед у щільники!

Не тужу, що я не з вищих:

все, що є, – дитячий свищик

та мелодії, що спурхують з руки.

 

Ось і сад, і маргаритки...

Раптом хтось (узявся звідки?) –

«Ти не більша від нуля!» – мені вселя...

Найприскіпливіший критик

не скасує маргариток,

ну, а відлік починається з нуля.

 

2013

[1] Досл. лат. – «від яйця», тобто – від самісінького початку.

Жовтень 21, 2016, 14:11

СЛОБОЖАНСЬКЕ

І. СТАРИЙ МЕРЧИК

                           

                            Nomen omen.

 

                            – А вікна ж чом цеглою закладено?

                            – А щоб місцеві не лазили, бо останнє покрадуть.

                            З розмови екскурсантів

 

Бліде осердя мертвої садиби!

Зронивши кілька лицемірних слів,

тобі цей вік очниці застелив

із міркувань цілком розумних ніби...

 

У вікнах – більма цегляні, не шиби,

і жаль їх, як буває жаль сліпців.

Забито двері – і ні сміх, ні спів

не озоветься із німого глибу.

 

По всьому! Відгули твої бали.

І як оскаржиш жереб свій, коли

самé ім’я твоє – зловісний омен?

 

Із року в рік ти блякнеш, наче спомин.

Назавтра, може, випадковий гість

за кавою про тебе розповість.

 

ІІ. ПОКОТИЛІВКА

                                      Ларисі Вировець

                                      і будиночку з червоної цегли,

                                      що вигнався між трьох дубків

                                     

В осіннім Харкові – британський сплін.

Не ждатиму, який іще blue devil[3]

мене спітка між цих байдужих спин,

між цих важезних і шорстких будівель.

 

Майну на покотилівський маршрут

і покочусь за сонцем-покотьолом.

Ще не одну хлібину вломим тут

і не один твердий горіх розколем.

 

І дум дозвільних молоде вино

міцнішає у старосвітській тиші.

Мені б кімнату, де у сад вікно, –

отут би й жити, лихом покотивши!..

 

Щаслива пристань увінчала путь.

Хай світиться вона, щаслива пристань,

хай ще комусь тут випаде збагнуть

науку ясноокого сестринства.

 

2011-2012

 

[1] Старий Мерчик – занедбаний маєток на Харківщині, з палацом XVIII ст., що належав, за свідченнями істориків, роду козацького полковника Шидловського. Нині має вкрай плачевний вигляд.

[2] Ім’я – це знак (лат.).

[3] Досл. англ. – «блакитний диявол», дух злої туги і зневіри.

Жовтень 21, 2016, 12:25

КРИМСЬКЕ

Імлавий ранок і жура чаїна.
На пристані прокинувся базар –
і віриться: це також Україна,
хоч і говорить мовою татар.

Стоїш і мрієш під дрімотний плескіт,
підморгуєш невиспаному дню.
І прозирає із туману бескид –
застиглий омах чорного вогню.

2011





Жовтень 21, 2016, 12:24

СОЧЕВИЦЯ

Гадки не мала, що день той – таврований, мічений:
пахло грозою, таж грози у нас не смертельні...
Я сочевицю варила, неквапом помішуючи,
сипала бронзовий карі у кратер пательні.

Знагла – дзвінок... Ще від хати до хати ходитиме
чорний вістун, і не всі одчинятимуть двері.
Ми – відчинили.
Повістка.
О боже, куди тобі,
ти ж бо і бився коли, то хіба на папері!..

Гасне конфорка, і тремом береться рука моя.
Бліднеш і ти, та вишукуєш похапцем речі.
"Нащо?! – благаю.
– Таж війни усі – від лукавого!"
Сухо киваєш і лагодиш торбу приречено...
Жовтень 21, 2016, 12:23

Вечерю скінчено, і спить вино в бокалах...

* * *
Вечерю скінчено, і спить вино в бокалах,
і він оповіда під мирний тріскіт дров
про дикий жах війни, з якої він прийшов,
у висловах простих і роблено недбалих.

Та кличе щось його під чорне небо знов…
У матері в очах майнув тривожний спалах,
і лине блідизнá до лиць її зів’ялих:
здолав загибель він, любові ж не зборов.

Примовкла і сестра – ще розсвіт, ще дівчисько:
у пеклі, у диму, де згуба ходить близько, –
і там живе любов! Хіба не дивина –

і між руїн собі одшукує дорогу!
…А втім, усе життя хіба не та ж війна –
без шансу вижити, без прав на перемогу.
Жовтень 21, 2016, 12:22

Колись – ти тільки не питай, коли...

* * *
Колись – ти тільки не питай, коли,
чи довго ждати, до якої дати, –
спом'янемо ми в мирі тих, що йшли
збороти смерть – або життя віддати.

І била ніч крильми, немов кажан,
і слала гнів, неначе мстивий демон.
Лише одне було з усіх бажань:
о, дай їм сили подолати темінь...

Спом'янемо ми тих, хто горізнáч
лежав між трав, – і плями на зеленім,
і гул пожежі, і жіночий плач
далеким здасться і неуявленним.

2014
Жовтень 21, 2016, 12:21

Цей їхній рай тобі не до вподоби?..

* * *
Цей їхній рай тобі не до вподоби? –
Це ж рай для невигадливих істот,
що люблять пишні золоті оздоби
і пнуться у князі із нечистот.

А ти – ти був наївний: воля... велич...
Тепер понад розореним гніздом
кружляєш, мов осиротілий лелич,
святий і жалюгідний заразом.

2011



Жовтень 21, 2016, 12:20

Шляхетних лицарів і дам прекрасних...

* * *
«Шляхетних лицарів і дам прекрасних
доба минула. І злостивий насміх
нових вандалів над усім стоїть.
І меркнем ми, змарнілі водномить,
вигнанці світу, що чужак привласнив,
недобитки окрадених століть.

А хиже плем’я, ласе до дармиці
(тавровані їх каторжанські лиця,
в очах бичачих тріумфує зло...),
в домівки наші пошестю впливло». –

«Хай ницістю своєю вп’ються ниці.
Це все уже було, було, було!..

Жахтів огонь, і – кожна ув одінні
розкриленім – металися жрекині,
подібні до сполоханих пташат...
Та сам себе лякався Герострат,
і гнівний лик цнотливої богині
ввижавсь йому яснішим устократ».
Жовтень 21, 2016, 12:20

ЗАМІСТЬ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ЛІРИКИ

«Печеня із печінки Прометея, –
промовив Зевс і бороду потер, –
для пікніка цілком собі ідея.
Чекаю на Олімпі у четвер».

…На Афродіті брязкали коралі,
сміявсь Гефест, щось смажив на мангалі,
і німфи танцювали цілу ніч.

І до сатирів лащились химери,
і хтось рецептик попросив у Гери,
а Зевс розпив з Аїдом могорич.

2011

Жовтень 21, 2016, 12:19

Ох, відмотати б, наче у кіно...

* * *
Ох, відмотати б, наче у кіно,
незграбні кроки,
безтолкові рухи…
Він на траву, зелену мов сукно,
осів і голову зронив на руки.

І свист трибун, і сутінки богів.
Обурюйтесь! Горлайте! Розпинайте!
У кожного в житті – своє пенальті;
той – бог,
хто пережити це зумів.

2012

Жовтень 21, 2016, 12:18


Сторінка 1 з 18 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 »

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)