«…Мила моя, што то буде з нами?»
З народної лемківської пісні
* * *
Ні, це не дощ — це просто ранок —
похмурий, сонний, от і все.
Він вересневими дворами
кудись печаль свою несе.
Грачиний грай кружляє в небі,
за обрій літо відліта…
Куди ж ви, теплі, яблуневі,
мої оманливі літа?
Все ближчі дим і гуркіт бою,
і все ясніші — з давнини —
пісні, наповнені журбою,
відлуння вічної війни.
Десь там гуркочуть ешелони,
сирітський не стихає плач.
Там сатаніє наглядач —
лунають стогони й прокльони…
«Що з нами буде і коли?» —
всіх поколінь одне питання:
надія, біль і сподівання
в полоні хижої імли.
Ми ж — найціннішого — я знаю! —
з тобою так і не знайшли.
Тож, милий, навіть не питаю,
що з нами буде і коли…
Дані опрацьовуються...