За вікнами світ тріпоче,
розбурхує сни джерельні.
Пташино моя співоча,
канарко оранжерейна!
Розправиш крильцята дужі,
злетиш понад ліс і хмари…
Життя – не цілунки й ружі:
буває й наруга, й чвари.
На довгій життєвій ниві
не всякий дощ напуває.
Бувають вітри зрадливі,
глухими кути бувають.
Бувають глухими й вуха,
байдужими – серце й руки…
Втім, краще мене не слухай –
пташиної вчись науки.
Це тільки спочатку важко:
Кружляють же в небі зграї…
Вікно прочиняю, пташко…
Та як вберегти – не знаю.
Дані опрацьовуються...