Сунуться небом похмурі отари –
сиплеться сніг на зелені верети.
Лебідь сумний, бо нема в нього пари:
птаство – на гніздах в сухім очереті.
Цвіт опадає. Туман над рікою.
Пурхають білі метелики в небі…
Так і жила б я тут… Неговіркою
стала й сумирною б, як оцей лебідь.
Спостерігала б щодня, щогодини,
як сині гори міняють свій колір,
благословляла б усі хуртовини,
зими і весни, літа барвінкові.
Тільки б не чути новин лиховісних,
не захлинатись від розпачу й болю…
Рвуться ракети у рідному місті –
там, де колись ми ходили з тобою.
Дані опрацьовуються...