Так сходить сніг у квітні, як згорають
мости і кораблі.
Так хан розбите військо забирає
з повсталої землі.
Сніг сходить, як загоюються рани,
вгамовується біль.
Так у шпиталі хлопці-ветерани
щоночі рвуться в бій.
Раптово, стрімко і невідворотно
розбурхані струмки
день наближають –
теплий, безтурботний,
де вибухнуть
лиш барвами полотна
і квітами бруньки.
Дані опрацьовуються...
Ларисо, дякую за поетичне передчуття майбутньої перемоги і миру… За візію, яка зміцнює віру в той прийдешній теплий безтурботний день… Навіть якщо в реальному житті переважають підстави для зневіри. Але — найтемніша ніч перед світанком!