* * * * *
Західного неба макова пелюстка
в’яне, догасає, падає між гір.
І дощу нічного монотонний плюскіт,
мов туман із серця, лине на папір.
Тут би й написати, що змагає втома,
що тріщать надії, лускають по швах,
що четвертий рік, як живемо не вдома,
що чиясь прихильність –
лиш слова, слова…
Та згадаєш берег і самотню постать:
хлопець, що з полону вчора повернув, –
сам-один, німий, занурений у простір,
і йому всього,
всього занадто вдосталь…
В цій самíй країні
в цей непрóстий
час,
в оцю жаску війну.
Дані опрацьовуються...