Тільки в розлуці, здаля споглядаючи наше кохання,
Велич його й висоту можемо бачити ми.
Ігор Качуровський
Удосвіта, до сотворіння світу,
Коли ніщо й не думало світити,
Коли не існувало ще нічого,
Крім Передвічного самого Бога,
Який лише виношував Свій задум,
І землю уявляв з Едемським садом,
І небо, і світил небесних хори,
Що суходіл освітлюють і море,
І між усіх істот — Адама й Єву,
Які, авжеж, спокусяться миттєво,
І всі від них посталі покоління,
Що ніби хвилі котяться невпинні,
І кожному з людей в земному колі
Накреслював усі зиґзаґи долі, —
Тоді Він приділив і нам з Тобою
По келиху любовного напою,
В обидва гіркоти розлук додавши,
Щоб ми сп’яніли, випивши, назавше.
13–14.VII.25
Дані опрацьовуються...