Коли підбирається з півночі Тінь…

* * *

О Лутієн, о Лутієн,

з усіх красунь усіх племен

ти найпрекрасніша, ельфійко!

Як вірно любиш ти і стійко…

 

Дж. Р. Р. Толкін, «Балада про Леітіан»

 

Коли підбирається з півночі Тінь

До вільних країв і шляхетних твердинь,

 

А слідом за Тінню бурхає Вогонь

Від їхніх північних лихих прикордонь,

 

Коли звідусіль тільки й чути «Війна!»

І музика битви гуркоче страшна, —

 

Тоді найсвітліші до зброї стають,

Обравши без роздуму воїнську путь,

 

І кожен без роздуму те залиша,

До чого його прикипіла душа.

 

І хтось покидає родючий свій лан,

Де збіжжя викохував, родом з селян,

 

А хтось покидає улюблений сад,

Де стільки під кожним листочком відрад,

 

А хтось покидає своє ремесло,

Що стільки утіхи йому принесло, —

 

Ковадло і молот, зубила й різці,

Щоб міцно тримати меча у руці,

 

А хтось покидає принаднощі книг,

Що жити без них він ще вчора не міг,

 

І мудрість високу ельфійських письмен…

А хтось покидає свою Лутієн.

 

…Дай Боже, щоб кожен вернувся з війни —

До книг, у майстерні, в сади, на лани,

 

Але найніжніші слова молитов —

За тих, хто покинув найвищу любов,

 

За тих, хто покинув свою Лутієн,

В якої багато, багато імен…

 

31.V–1.VІ.23