А Ти мене, коханий мій, різьбиш
Уявою і волею своєю,
Неначе мармурову Галатею,
Що сходить з п’єдесталу на спориш.
Аби я стала справжньою скоріш
І разом мандрували ми всією
Прадавньою, предивною землею —
Від падолів до сонячних узвиш.
І в місяці розлуки нещасливі
Різьбиш мене у творчому пориві,
Й розлука теж береться до різця
І накладає карби мальовничі
На наші болем стиснуті серця…
Але вона ж різьбить і щастя стрічі.
29–30.ХІ.23
Дані опрацьовуються...