Це дивовижне місто таїть багато секретів і таємниць.
Може, так завжди буває з містами, які пов’язали свою долю з горами.
А Надвірна, якщо ви не знали, — це ж ворота в Карпати.
Спочатку ви щодня заворожено дивитесь у вікно і дивуєтесь, що гори довкола міста весь час міняють свій колір. Донедавна вони були темно-зелені, потім сині, яскраво-блакитні і навіть фіолетові! Одного дня вони раптом оперезалися шаликами туману і стали світло-сірими. А коли з півдня насунулись на місто дощі, гори розчинились у білому мареві і зникли. Майже всі зникли, крім оцієї, найближчої, яскраво-зеленої, що стоїть на варті біля мосту і влітку щовечора ховає за спину розпашіле вечірнє сонце.
А якось вранці ви підходите до вікна, а там нічого немає. Тобто зовсім нічого: ні гір на обрії, ні самого обрію, ні неба, ні міста, ні навіть сірої багатоповерхівки за вікном, ні дерев, ні вулиць. Віконна рама є, є біла шибка. І все.
Просто у місті сьогодні зранку – туман!
А ще тут є річки, озера, парки, музеї, старовинні замки і прекрасні бібліотеки.
Проживши в Надвірній кілька місяців, можна вже до всього звикнути. Але одного дня ви приходите в поліклініку, займаєте чергу в 45-й кабінет, нічого не підозрюючи, чекаєте на лікаря, а лікар у цей самий час веде прийом в іншому, не менш сорок п’ятому кабінеті з такою ж самою табличкою 45, і ці два сорок п’яті кабінети ніяк не поєднані між собою.
І ви таки знову дивуєтесь.
Майже щодня відвідуючи ринок, ви через місяць раптом усвідомлюєте, що власне ринок знаходиться не зовсім там, де ви думали. І ведуть до нього потаємні непрості вузенькі коридорчики й стежини, густо заставлені дрібними крамничками і жіночками з кавалками домашнього сиру та пляшками ранкового молока в руках. Якщо зрештою ви таки здогадались протиснутися цими лабіринтами, то опинитесь на речовому ринку. І не факт, що здогадаєтесь пройти далі. Туди, де столи повняться ароматними персиками, сливами й виноградом. Де є огірки й помідори по 15 гривень, а не по 45. Де є все, навіть риба, яку ви, наївні, весь місяць безуспішно шукали тут серед ковбас у магазинах фірми «Рибак».
А ще, якщо ви якось, випадково протиснувшись довгою темною алеєю секонд-хенду, зайдете в тупик і від безвиході потягнете на себе ручку зачинених дверей, то вважайте, що перед вами відкрився портал. Ви потрапите у довгий, світлий магазин, наповнений різноманітною потрібною всячиною і пройшовши його наскрізь, крізь такі самі непомітні двері зможете вийти просто на овочевий ринок. Проблема полягає в тому, що потім ви кілька тижнів безуспішно шукатимете ті двері. Хоч якісь із них.
Втім, здається, магазини і непомітні двері без назви — це одна з традицій Надвірної. Через два місяці пошуків ви випадково знайдете потрібний вам магазин готових кулінарних півфабрикатів просто навпроти вікон свого будинку. Ви проходили повз нього щодня…
А вулиці міста, — думаєте, з ними все просто?
Якщо спробувати відшукати потрібний будинок на вулиці Франка, можна зломити собі голову: за номером 28 іде номер 10, за ним – 24, потім 21 і нарешті, ви не повірите: 2. Відразу за ним – 4а і 8…
Вулиця Юрія Федьковича двічі в різних місцях перетинає вулицю 100-річчя нафтовиків і один раз упирається сама в себе. На питання «Де ти зараз?» можна відповісти: «Я на розі вулиць Федьковича».
Не відстає від неї вулиця Дмитра Вітовського.
Є також дві коротенькі паралельні вулиці Стуса.
Основна вулиця Котляревського повторюється ще тричі: у двох паралельних самій собі вуличках і одній перпендикулярній, яка спочатку позначена на мапі як Котляревського, а далі – Крушельницької. Хоча основна частина вулиці Крушельницької в’ється з іншого боку від Котляревського… Тобто вулиця Котляревського приблизно тричі перетинається з вулицею Крушельницької.
А я ж, наївна, якось намагалась запам’ятати, які вулиці ми перетинаємо під час прогулянки!..
Багато вулиць роблять карколомні повороти, щонайменше на 90 градусів, наче намагаючись збити з пантелику переслідувачів, і не міняють при цьому своєї назви.
Вулиця Олени Степанівни переходить в провулки Олени Степанівни.
Їх щонайменше шість… чи сім. І всі шість чи сім називаються «1-й провулок Олени Степанівни»,
бо крім них далі ще є
2-й провулок Олени Степанівни,
3-й провулок Олени Степанівни,
4-й провулок Олени Степанівни,
5-й провулок Олени Степанівни…
А хтось рахував кількість вулиць Гетьмана Мазепи, скільки гілок вона утворила і скільки разів перетинає сама себе?
І — кількість вулиць Шевченка… Щільно забудований квартал, який чомусь має назву Майдан Шевченка, оперізаний з трьох боків по периметру вулицями, які називаються Майдан Шевченка.
Але це не повинно вводити в оману гостей міста, бо вулиця Шевченка тут теж є, і вона починається не з цього майдану. Вулиця Дмитра Сірика, яка кілька разів перпендикулярна сама собі, двічі перетинає вулицю Шевченка.
І провулок Шевченка тут теж є!
Якщо чесно, я підвищила би ставки листоношам цього міста.
І, якщо чесно, я хотіла б жити тут завжди.
Дані опрацьовуються...