«Чарівне запустіння», — як назвав колись моє подвір’я один знайомий харківський поет. Втім знімки з телефону тішать око дуже реалістичною передачею кольорів.
З мініатюрного «ставка» під маленькою вербою час від часу долинає кумкання жабеняти. На дощ… Стежками вночі мандрує їжачиха з маленькими їжаченятами.
Арка з трояндами, клематисами і ліхтарем є для мене брамою до власного раю, де вщухають роздратування й біль, зменшується тривога.
Іноді я не розумію, як би я могла жити без свого саду, без кремезних дубів-охоронців, велетенської старої берези та древньої липи, які оточують мій двір з усіх боків і бережуть спокій мешканців і мій.
Дані опрацьовуються...