З вуст в уста як пароль:
«Прибуває вечірній експрес»…
Оживає перон,
емоційний смакуючи стрес.
Хтось розгойдує світ від землі аж до самих небес…
Ну, звичайно ж, це він — твій вечірній
столичний експрес!..
Ти — мов птах, що в цю ніч
між приїджджих людей заблукав.
І лечу я навстріч,
й наче крила — рукав об рукав.
Нас, мов літня вода, обмиває-минає юрба.
Ти щось кажеш мені? Нам вже час відніміти хіба?..
Це — єдине таксі,
що чекало лиш нас, не когось,
що було, як усі,
доки легко зітхнуло — і ось
вже над містом пливе, мов по вкритій вогнями ріці,
обережно, щоб спав мій мізинчик у тебе в руці…
Дані опрацьовуються...