Надвірна очима переселенки
*
Це дивовижне місто таїть багато секретів і таємниць.
Може, так завжди буває з містами, які пов’язали свою долю з горами. А Надвірна, якщо ви не знали, — це ворота в Карпати.
Спочатку ви щодня заворожено дивитесь у вікно і дивуєтесь, як гори довкола міста весь час міняють свій колір. Донедавна вони були темно-зелені, потім сині, яскраво-блакитні і навіть фіолетові! Одного дня вони раптом оперезалися верітками туману і стали світло-сірими. А коли з півдня насунулись на місто дощі, гори розчинились у білому мареві і зникли. Майже всі зникли, крім оцієї, найближчої, яскраво-зеленої, що стоїть на варті біля мосту і влітку щовечора ховає за спину розпашіле вечірнє сонце.
Одного ранку ви підходите до вікна — а там нічого немає. Тобто зовсім нічого: ні гір на обрії, ні самого обрію, ні неба, ні міста, ні навіть сірої багатоповерхівки за вікном, ні дерев, ні вулиць. Віконна рама є, є біла шибка. І все. У місті сьогодні зранку – туман!
Там, де є гори, є і річки. Безліч маленьких річок, які то тут, то там пробираються під вулицями, скрадаються попід будинками і раптом виринають в несподіваних місцях. Деякі з них сезонні – влітку їх русла повністю висихають. Втім всі вони линуть до Бистриці Надвірнянської, а там уже діляться на рукави – неглибокі, але бистрі. Щоб приборкати неслухняну річку, вочевидь, із такого рукава і створили в кінці минулого століття два ставка з «поетичними» назвами «Перше озеро» і «Друге озеро». У центральному парку є ще й третє, міське озеро, яке теж так і називається (міська влада – ще ті романтики!) Добре, що хоч місцеві лебеді час від часу влаштовують свої пташині вистави на всіх цих надвірнянських ставках, підтримуючи натхнення місцевих ліриків, фотографів і романтиків.
Якщо вас не надихнули гори, річки і ставки — в місті є величезний парк, музей, руїни старовинних замків і дві прекрасні бібліотеки. Тільки перелік цього багатства обіцяє розкіш спілкування з цим містом.
*
Проживши в Надвірній кілька місяців, можна вже до всього звикнути. Але одного дня ви приходите в поліклініку, займаєте чергу в 45-й кабінет, нічого не підозрюючи, чекаєте на лікаря, а лікар у цей самий час веде прийом в іншому, не менш сорок п’ятому кабінеті з такою ж самою табличкою 45, і ці два сорок п’яті кабінети ніяк не поєднані між собою.
І ти таки знову дивуєшся.
Майже щодня відвідуючи ринок, ви через місяць раптом усвідомлюєте, що власне ринок знаходиться не зовсім там, де ви думали, купуючи майже щоранку пучки кропу і свіжі ягоди. І ведуть до нього потаємні непрості вузенькі коридорчики й стежини, густо заставлені дрібними крамничками і жіночками з кавалками домашнього сиру та пляшками ранкового молока в руках. Якщо зрештою ви таки здогадались протиснутися цими лабіринтами, то опинитесь на речовому ринку. І не факт, що здогадаєтесь пройти далі. Туди, де столи повняться ароматними персиками, сливами й виноградом. Де є огірки й помідори по 15 гривень, а не по 45. Де є все, навіть риба, яку ви, наївні, весь місяць безуспішно шукали тут серед ковбас у магазинах фірми «Рибак».
А ще, якщо ви якось, випадково протиснувшись довгою темною алеєю ринкового секонд-хенду, зайдете в тупик і від безвиході потягнете на себе ручку зачинених дверей, то вважайте, що перед вами відкрився портал. Ви потрапите у довгий, світлий магазин, наповнений різноманітною потрібною всячиною і пройшовши його наскрізь, крізь такі самі непомітні двері зможете вийти просто на овочевий ринок. Проблема полягає в тому, що потім ви кілька тижнів безуспішно шукатимете ті двері. Хоч якісь із них.
Втім, здається, магазини і двері без назви — це одна з традицій Надвірної. Через два місяці пошуків ви випадково знайдете потрібний вам магазин готових кулінарних півфабрикатів просто навпроти вікон свого будинку. Ви проходили повз нього щодня і не здогадувались, що він там є.
*
А вулиці міста, — думаєте, з ними все просто?
Якщо спробувати відшукати потрібний будинок на вулиці Франка, можна зломити собі голову: за номером 28 іде номер 10, за ним – 24, потім 21 і нарешті, ви не повірите: 2. Відразу за ним – 4а і 8… Це все на одному боці вулиці!
Вулиця Юрія Федьковича двічі в різних місцях перетинається з вулицею 100-річчя нафтовиків і один раз упирається сама в себе. На питання «де ти зараз?» можна відповісти: «я йду по вулиці Федьковича, щойно проминув ще одну вулицю Федьковича і скоро дійду до провулку Федьковича».
Не відстають від неї вулиці Дмитра Вітовського і Сірика.
Є також дві коротенькі паралельні вулиці Стуса, дві паралельні вулиці Олекси Довбуша. Нещодавно ми розглядали номери будинків по вулиці Карпатській і з’ясували, що протилежний бік вулиці має свої, незалежні, номери і свою назву: вулиця Довженка!
Шукати певну адресу на карті міста – марна справа: від вулиці Котляревського в один бік відходить вулиця Крушельницької, в протилежний бік, за 50 м від їхнього перетину, — теж вулиця Котляревського… хоча далі – вона раптом стає теж вулицею Крушельницької. А ще трохи далі продовжується знову як Котляревського… Ох уже ці творчі особистості! Ніяк між собою не домовляться!
А я ж, наївна, якось намагалась запам’ятати, які вулиці ми перетинаємо під час прогулянки!.. Йдучи якось по Котляревського протилежною стороною від свого будинку під номером 4, ми раптом здибали там ще один номер 4 — метрів за 300 від нашого. Ну хай може, хтось забув, що будинок з номером 4 вже є на цій вулиці, але ж парні і непарні номери зазвичай розташовуються на різних боках вулиці! Як взагалі та четвірка перестрибнула на інший бік?
Багато вулиць роблять карколомні повороти, щонайменше на 90 градусів, наче намагаючись збити з пантелику переслідувачів, і не міняють при цьому своєї назви.
Вулиця Олени Степанівни переходить в провулки Олени Степанівни. Їх щонайменше шість… чи сім. І всі шість чи сім називаються «Перший провулок Олени Степанівни»,
бо крім них далі ще є
2-й провулок Олени Степанівни,
3-й провулок Олени Степанівни,
4-й провулок Олени Степанівни,
5-й провулок Олени Степанівни…
А чи хтось рахував кількість вулиць Визволення, скільки гілок вона утворила і скільки разів перетинає сама себе?
І — кількість вулиць з іменем Шевченка… Щільно забудований квартал, який чомусь має назву «Майдан Шевченка», оперізаний з трьох боків по периметру вулицями, які всі називаються «Майдан Шевченка», і з четвертого боку — вулицею Чорновола. На тому Майдані Шевченка, який розташований перед вікнами Обласної держадміністрації, містяни вшановують загиблих героїв перед алеєю з їхніми портретами. А на тому Майдані Шевченка, який — з іншого боку кварталу, практично на вулиці Чорновола, — встановлено пам’ятник Кобзарю і час від часу відбуваються концерти.
Це не повинно вводити в оману гостей міста, бо вулиця Шевченка тут теж є, і вона починається не з цього майдану. Вулиця Дмитра Сірика, яка кілька разів перпендикулярна сама собі, двічі перетинає вулицю Шевченка.
Втім за той час, що ми тут перебуваємо, більшість вулиць уже змінили свої старі назви, тож хто тепер взагалі їх тут знайде!
Якщо чесно, я підвищила би ставки листоношам цього міста.
І, якщо чесно, я хотіла б жити тут завжди.
Дані опрацьовуються...