«Скрипка аж заходиться плачем…»

Скрипка аж заходиться плачем.
До плеча притиснулась і грає.
Хто кому з нас підставля плече?
Я не знаю, скрипко, я не знаю.
Хто до кого під вечірній дзвін
З листопадом серця і колін
Підійшов із відчуттям вини?
Ми з тобою нерозлучна пара –
Порожнеча чорного футляра
Дивиться на нас, як дві труни.