Ні, я не поважаю мандрівця,
Такого віршороба-журналіста,
Що, зазирнувши в путівник туриста,
Уже сонетом тішить нам серця
І з виглядом ученого знавця
(А мова самовпевнено-врочиста!)
Оспівує скарби якогось міста,
Що вже про них співалось без кінця…
Про Пантеон, чи про Собор Петра,
Чи піраміду древнього Хеопса…
Читаючи той твір, згадаєш мопса,
Який, пробачте, ніжку задира
На кожен стовп…
Ні, ти знайди зухвало,
Чого до тебе людство ще не знало!
Авентіно, 14.ІХ.1984
Дані опрацьовуються...