Мозолевський Борис Миколайович народився в селянській родині. Його прадіди і діди були розкуркулені під час колективізації, батьки працювали у колгоспі. У березні 1944 р., за кілька днів до приходу радянських військ, німці угнали його батька Миколу Івановича в етап, де він і загинув.
Через матеріальну скруту після закінчення сільської школи-семирічки Борис опинився серед вихованців при Одеській спецшколі військово-повітряних сил. Після розформування школи був вихованцем однієї з частин ВМФ. Поступив до військово-морського авіаційного училища в Єйську, де навчався разом з майбутніми космонавтами СРСР Г. Шоніним і Г. Добровольським. Училище не закінчив через дострокову демобілізацію, пов’язану з радикальним скороченням радянської армії (1956).
Після демобілізації переїхав до Києва, де протягом майже 10 років працював кочегаром. Без відриву від роботи з 1958 року заочно навчався на історико-філософському факультеті Київського університету.
Продовжував писати вірші (захоплення поезією почалося ще в школі).
Після закінчення університету працював у 1965–1968 рр. редактором у видавництві «Наукова думка» (Київ), редагуючи видання з археологічної тематики. В цей час ближче познайомився з археологією і з археологами — зокрема, з О. І. Тереножкіним. Це знайомство на довгі роки пов’язало Б. Мозолевського з археологією.
1969–1970 — взяв участь в експедиції, яка дослідила Гайманову Могилу.
21 червня 1971 — експедиція під керівництвом Б.Мозолевського під час археологічних досліджень Товстої Могили зробила сенсаційну знахідку — багате скіфське поховання, серед скарбів якого була славнозвісна Пектораль. Одягнувши її на шию і замаскувавши старою тілогрійкою, Мозолевський інкогніто доставив безцінну знахідку до Києва.[2] Того ж року став молодшим науковим співробітником Інституту археології АН УРСР, був прийнятий до Спілки письменників України. 1980 року захистив кандидатську дисертацію. 3 1986 р. і до кінця життя працював завідувачем відділу, потім — сектору скіфської археології Інституту археології НАНУ.
Окрім наукових праць залишив у спадок значний поетичний доробок. У своїй поезії відкрив найтонші ліричні переживання й роздуми над долею України у ракурсі її історичного минулого. Приятелював з художником Миколою Трегубом і кобзарем Миколою Товкайлом, які також були співробітниками Інституту археології НАНУ і зробили значний внесок у розвиток науки і мистецтва.
Помер 13 вересня 1993 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Дані опрацьовуються...