Ліді, 5.ІV.80
У Вовчім Закутку під замком є провалля,
Підземне озеро і лабіринт печер.
Є незбагненний світ, Безмежжя й Безначалля,
Якраз під цим вікном, де ти сидиш тепер.
Тут, з вежі скинута, об камінь і цурпалля
Розбилась дівчина, і жахно крик завмер.
Та дух її забрів у чорне задзеркалля,
За люстро потайне найглибшого з озер.
Звідтіль опівночі виходить Біла Панна,
На вежу тихо йде задумано-сумна,
Напівпрозора тінь, тремтлива і туманна,
У сяйві місячнім сідає край вікна,
Де знімки я робив…
А що коли, неждана,
На них — крізь образ твій — проявиться Вона?
Прим. Біла Панна (чи Біла Пані) — традиційний привид німецьких замків.
Дані опрацьовуються...