Питалась ласкаво: — Чом, синку, ти зблід? —
А слів не знайшов і промовчав.
— На південь,
На захід,
На схід
Над трупами вигуки вовчі!
Безсило повіки на очі впадуть, —
Старечі до рук моїх губи…
А бачу —
Безкрая скривавлена путь…
І трупи!
І трупи…
— Матусю, хто очі мені замінив? —
Всміхнеться, щоб сліз не побачив…
Сама — до вікна, до неораних нив —
І плаче…
Далеке майбутнє! Скривавлену мить
Якими житами засієш?
…Ой мамо! Чого це так серце болить,
Що й ти не зігрієш!
Дані опрацьовуються...