Вийти на головну сторінку
Літературно-мистецький портал

Стежте за нашими оголошеннями

29 червня 2019 р.
17.00
 
шансоньє Люцина ХВОРОСТ
 
презентує у Києві, в Національному музеї літератури України
 
концертну програму
 
МІЙ ФЕСТИВАЛЬ
 
Романси, танґо і балади, ностальгійно-настроєва і танцювальна музика, пісні в стилі ретро і традиційної естради
 
Ведуча – поетка і перекладачка Олена О’ЛІР (Київ)

 

Спеціальні гості:

— поетка Лариса ВИРОВЕЦЬ, голова Клубу “Апостроф” (Харків), 

— поети Ольга БАШКІРОВА, Надія ГАВРИЛЮК, Наталія Науменко, Ольга СМОЛЬНИЦЬКА, Олександр ОДРІН (Київ),

— історик, письменник і меценат Роман КОВАЛЬ, голова Історичного клубу “Холодний Яр” (Київ)

Національний музей літератури України
вул. Б. Хмельницького, 11 (ст. м. «Театральна»).

 

Нові вірші

Миргородські образки

МИРГОРОДСЬКІ ОБРАЗКИ
(2006-2007)
 

  1. Сорочинський ярмарок


 На Сорочинськім ярмарку
Торгує весна.
Посідали жар-птицями сонячні зблиски
На рундуках.
Кульбаби по всьому майдану зеленому
Карбованими гривнями розкидані.
 
Струнка берізка хмарці пропонує:
– Віддам усе золото перших листочків
за дощик рясний,
за зливу живодайну.
 
І ринула злива.
 
Соловейко у бджоли питає:
– Де б купити дружині своїй
бурштинове намисто?
– Запитай у сонця,
як вийде з-за хмар, –
у нього бурштин є.
 
Та злива не вгаває.
І сонце мовчить.
 
Полетів соловей до гніздечка –
Дружину свою від зливи захистити.
Тільки-но крильми її пригорнув –
Аж сонце й вийшло.
І стало гніздо бурштином.
І соловей з солов'їхою в ньому –
Наче в медальйоні.
 
На Сорочинськім ярмарку
Торгує весна.
Он за тим рундучком –
Зілля цілюще.
Навіть духмяніше після дощу.
Травень-купець
Із Квітнем-травознаєм торгується:
- Дай-бо мені, добродію, травенята свої.
Я їх вирощу,
Викохаю,
На сонячнім світлі настою
І людям служити навчу.
Ти ж мої квітенята візьми
Та й на луги відпусти.
Дасть Бог, через рік стрінемося знову.
 
Добра торгівля!
Вдарили по руках.
А квітенята з травенятами
Обереги для нас плетуть.
 
На Сорочинськім ярмарку
Торгує весна.
… А баби-кульбаби все своє золото на насіння витратили!
Сидять, сміються та про вітер мріють.
 
7.05 2006,  Миргород –
18.05.2006, Миколаїв
 
 

  1. Джміль


 Мені наснився джміль.
Він сливи облітав,
Торкаючи струну в веснянім стоголоссі.
А тільки ринув вниз,
до смарагдових трав, –
То враз заплутавсь у моїм волоссі.
І як же вибратись сердешному звідтіль?
… Я косу розплела –
і вивільнився джміль.
 
І раптом – стала я царівною садів…
То арфою бриню, то зелом половію,
Збираю у вірші птахів бентежний спів
І мову слив, неначе рідну, розумію:
Яка симфонія лунає звідусіль!..
Лиш десь із далини вторує басом джміль.
 
2.05.2006
Миргород
 

  1. Пасіка


 У бджіл також держава є своя:
Там свій парламент, і свої закони,
І королева, і її сім'я,
І підданців крилатих міліони.
 
Свої творці Богонатхненних книг,
Служителі мистецтва і науки.
Їм не до чвар, не до двірських інтриг, –
По мед летіти кличуть барвні луки!
 
Нащо війна, коли верба цвіте? –
Немов благословення золоте
На добрий труд, на щастя і на славу,
 
Перед яким відступлять сили злі? –
Робімо й ми свою священну справу –
Відродження квітучої землі!
 
3.05.2006
Миргород
 

  1. Хорол навесні


 І знов – Хорол-ріка… І знов вона – не та!
Не та, що вчора, – в кришталі й алмазах;
З вербових довгих віт вода вінки спліта,
Й валторна вітру виграє у в'язах.
 
Перепливу Хорол – і далі йду убрід,
Поміж дерева, по коліно в сонці,
Туди, де височить прадавній кленів рід,
Немов Весни надійні охоронці.
 
За тим кленком…
мені, коханий мій, з'явись!
Я бачу – йдеш: біжать хвильки так плавко.
І голос рідний твій звучить, як і колись:
«О, де ти? Де ти? Озовися, Мавко!..»
 
4.05.2006
Миргород
 
 

  1. Травнева гроза


 Майовим зіллям – до Києва путь:
За гонами гони.
Та буряні хмари негоду несуть –
З-за Дону, з-за Дону.
Блискавка соколом стрімко паде,
Та далі на Київ гроза не піде:
Розступітеся, хмари, – Ярило гряде! –
Грають черемхові дзвони.
 
Це – моя дужа, нескорена рать,
І нас – легіони.
Це – мої вої, яких не страшать
Грози обертони.
Зводяться вгору мечі золоті,
Ярило сія на черленім щиті.
Розступітеся, хмари, – не зійдем з путі! –
Грають черемхові дзвони!
 
7.05.2006
Миргород
 
Із циклу "Узороччя"
Шов Верхоплут, або ж Кручений Марко
Лічилка
 
Там, де стежку край села
Уквітчав барвінок, –
Їхав Кручений Марко
В Миргород на ринок.
Там, де шлях, немов намітка, –
Залишилась сонця мітка.
Озирнулись
Голка й нитка:
– Що за диво?
Може, квітка? –
Та й пішли собі танком
За барвінком,
за Марком,
За селом,
за стежкою –
барвною
мережкою.
1.12.2007
 
Із циклу "Японська мозаїка"
 
РОСА
 
В жовтім тюльпані
Романтична росинка
Золото знайшла.
 
5.05.2006, Миргород
 
РАНОК
 
Ледь читається
Ієрогліф зелені
В чашці айрану.
 
5.05.2006, Миргород
 
СОНЦЕ
 
На столі небес –
Опішнянським тарелем –
Квітчане сонце.
 
13.09.2007
 


НОВІ МИРГОРОДСЬКІ ОБРАЗКИ
(2019)
 

  1. Лісовий годинник


 Листок чіпляється зубцями за листок,
Похитується маятником гілка.
Годинник лісовий невпинно цок та цок –
То знову жолудь упустила білка.
 
Помалу тіні обертаються на схід,
На місто прохолода йде з Хоролу.
І, мов на всі чотири боки – Світовид, –
Сосна росиста дивиться навколо.
 
8.08.2019
 

  1. Майстри


 Чудесне сяйво груш ранкової пори,
Коли росу із них ти струсиш ненароком, –
Адже працюють то грушевих справ майстри:
Над кожним вигином, над запахом, над соком.
 
В веселках водяних несуться догори
То вальс, то менует – своїм танком коронним, –
Адже працюють то фонтанних справ майстри:
Над кожним струменем, над кольором, над тоном.
 
А глянеш на Хорол у літні вечори –
І в серці Миргород відіб'ється раптово:
Адже працюють то духовних справ майстри –
Над кожним почуттям, над думкою, над словом.
 
9.08.2019
 

  1. Два віршознавчі послання


 Послання перше – Наталії Василівні Костенко
 
А чи хто-небудь прислухавсь,
що дзвони церковні
дзвонять – хореєм?!.
Зачинаючи у повітрі
знайомий із самого малку
ритм,
Увійде благовіст
у кожен наш дім
золотим архієреєм –
Даруватиме пісню душам,
по-дитячому небу відкритим:
 
"Дзвін різдвяний,
Дзвін різдвяний,
Гість жаданий –
Первозванний".
 
 
Послання друге – дівчаткам із поетичного гуртка "Рівнодення"
 
У серпневі ночі зорепадні
Із сузір'я Ліри повтікали
Срібні струни – всі, одна по одній.
Скинули боги її із неба:
От навіщо Ліра нам без струн?..
 
Рама прилетіла до будинку
Одного крутого віршомаза.
Справив він собі свічадо з неї –
І лише тоді знайшов, нарешті,
Критика єдиного свого.
 
А тим часом струни опинились
У поетів на столах письмових.
Не біда, що всім лише по одній:
Але буде в кожного по ноті –
Тихій, несміливій, та своїй.
 
13.08.2019
 

  1. Елегія над Миргородською калюжею


 Дощ капотить над ставком – наче осінь прийшла передчасно за літом.
Гоголь героїв своїх огляда – хто сумує, хто нудиться світом:
Мокне на лаві хвалько Хлестаков – ну, звідки ці краплі непрохані?
Он під вербою Оксана й Вакула – і що їм той дощ, як закохані!
Мокне Пузатий Пацюк – і вареник застиг у польоті над мискою.
З мальви змивається грим, і хмелеві шишки потихеньку поблискують.
Верби стоять, розсипаючи лист по поверхні калюжі.
Лиш не сумують казарки, і лебеді, й крижні, до зливи байдужі:
Краще їм видно, ніж нам, як лишає краплина коронку сріблясту.
Стільки ж корон! – а замало на світі царівен,
щоб кожній – по царству...
 
10-12.08.2019
 

  1. Медовий Спас


Перейшла дорогу бджілка з коромислом,
А на коромислі – повні два відра,
А у відрах – сонце бурштином заблисло.
Нині Спас Медовий – чарівна пора.
 
Перетнули небо стічастії крильця –
Вишивають бджоли гладдю в небесах.
Їм від чорнобривця та до чорнобривця
Зовсім недалеко – тільки крилець змах.
 
Чорнобривцю рідний! Поміж нами – милі,
Але вірю – диво станеться й для нас:
Крильця ще зміцніють, я злечу – й у хвилі
Подарує зустріч нам Медовий Спас.
 
14.08.2019
 

  1. Мінеральна вода


 Це "Миргородська" – та, що "смак життя",
Як твердила реклама донедавна.
Торуючи свій шлях без вороття,
Вона все вгору прагнула, преславна.
 
У кожнім джерелі – природи бунт:
Так вирватись вони на землю раді,
Що навіть семисотметровий ґрунт
Не став водичці нашій на заваді.
 
А ввечері, як сонце лиш зайшло,
Не можна без зворушення дивиться,
Як наливає воду джерело
У срібний ківш Великій Ведмедиці.
 
16.08.2019
 

  1. Судоку


Принцип судоку – заповнити вільні клітинки ігрового поля 9×9
цифрами від 1 до 9, щоби в кожному рядку, стовпці і малому квадраті 3×3 цифри повторювалися лише по одному разу.
 
 
У лісі, де повільний річки плин,
Коли на захід сонце – лиш півкроку,
Так хороше розгадувать судоку.
Поволі цифри бродять між ялин.
 
Мурах забрався на сторінку збоку, –
Мов хоче підказати, де "один",
А де "чотири"... Скільки-то годин
Заякорено в тишу цю глибоку!..
 
В клітинний двір, мов через перелаз,
Заходять цифри. На один лиш раз –
У свій рядок, стовпець або квадратик;
 
І ліс – із трав, тварин і ягід-цифр
Так само творить неповторний шифр,
Хоча він зроду і не математик.
 
18.08.2019
 
Далі буде...
Серпень 19, 2019, 15:27

Прощавай, смішна моя химеро...

Прощавай, смішна моя химеро,
мій наївний світе, прощавай!
Зникли з мапи всі твої озера,
на левадах вижовкла трава.
 
Згіркли води у старих криницях,
впала тиша на ліси й гаї.
Вже ані зозулям, ні дзвіницям
не злічити сумнівів моїх.
 
Давніх чарів присмак гарбузовий
губиться між струхлих сторінок.
Не відродить їх, не збудить знову
твій, уже негаданий, дзвінок.
 
 
Липень 10, 2019, 11:51

Ти почитай, як мучився Джон Клер...

* * *
Ти почитай, як мучився Джон Клер,
Що в злиднях жив і в божевільні вмер.
 
Наймитування, знищене здоров’я,
Гірке прощання з першою любов’ю,
До віршів гострий потяг, до книжок,
І вчених друзів зверхній холодок,
І серед пасторальних краєвидів —
Сліпа зневага жінки та сусідів…
Столичний успіх, скнарість видавця,
Який не платить, тільки обіця,
Надлом душі та черствість ескулапів,
Яким до рук він зрештою потрапив…
 
Ти почитай, як мучився Джон Клер,
І на життя не скаржся відтепер.
 
29–30.V.19
 
Вільям Гілтон. ДЖОН КЛЕР. П. о., 1820

Прим. Джон Клер (1793–1864) — англійський поет, представник «сільського» романтизму, співець природи. Належно поціновано його творчість лише наприкінці ХХ ст.
Травень 30, 2019, 10:55

Сонет («Під банею небесного собору...»)

* * *
На згадку про подорож до Бефраюнґсгалле, «Зали Визволенння»,
у товаристві Лідії та Ігоря Качуровських і Богдана Завідняка (Баварія, 2001)
 
Під банею небесного собору,
На п’єдесталах шани та офір,
Вони стоять, в очах — глибокий мир,
Зімкнувши руки в коло неозоре.
 
Увінчані вінцями світлих зір,
Творіння вічні Майстра світотвору,
Вони немовби дихають — повір, —
Піднісши мармурові крила вгору.
 
І я читаю злотні письмена,
І впізнаю славетні імена,
І назви битв, і переможні дати,
 
Й Тебе я бачу в колі Перемог,
Не образ явлений — лише пролог,
Мов Майстер відійшов різця узяти…
 
12.V.19
 
Травень 12, 2019, 8:23

Сонет («Чи вірша час різьбити потайного...»)

* * *
Чи вірша час різьбити потайного,
Що з дна душі зненацька вирина,
Коли найкращих убива війна,
Коли вона не милує нікого?
 
Якщо рука для зброї неміцна,
То час лише молитися до Бога
І кликати на різні імена
Ту Діву, що зоветься — Перемога.
 
Пречиста, Непорочна, Пресвята,
Преславна Матір Господа-Христа,
Небесна і земна Свята Покрово!
 
Пошли нам переможний Свій Покров
І залічи цей вірш до молитов,
Бо маю я зі зброї тільки слово.
 
10.V.19
Травень 10, 2019, 16:29

Місто обложене, місто в крові...

* * *
Місто обложене, місто в крові,
Хвилями орди б’ються об мур,
Тисячі вбито містян, а живі
Знов підіймаються до амбразур.
 
І не бракує роботи в тилу:
Хто загартовує стріли й списи,
Хто в казанищах топить смолу,
Щоб захлинулись ординські пси.
 
Але немало було і таких,
Хто говорив: «Це не наша війна!»,
Граючи в кості по корчмах брудних,
Топлячи страх у кухлі вина.
 
Раз де не взявся на площі фігляр,
Блазенський криво нап’явши ковпак.
Хам безсоромний, останній з нездар —
Швидко зібрав він юрбу роззявляк.
 
І, по-блюзнірськи змішавши слова
Рідної та чужинецької мов,
Взявся паплюжити віру й права,
Взявся топтати святу коругов.
 
Не насміється юрба гомінка,
В’ївся у мозок отруйний дурман.
…Ратник на мурі кров’ю стіка.
Очі розкосі примружив хан.
 
22.IV.2019
Квітень 22, 2019, 16:14

Не Вам

Я не до Вас зверталась: Ви були
картиною в художній галереї,
і я зачудувалася, коли
спинилась випадково біля неї.
 
Не Вас тоді чекала я, не Вас.
Але очей зваблива золотавість
підносила мене, і я щораз,
у неї, наче в небо, загорталась.
 
Не Вами пам’ять повнилась моя —
іконою святою сяяв простір.
Хтось тихо Ваше вимовив ім’я —
і я стояла, мов незвана гостя,
 
не знаючи, куди себе подіти,
згубивши враз думки і лік рокам…
Нам вірші залишаються, як діти,
та я не Вам писала їх, не Вам.
 
Хоча тоді я ще цього не знала.
Земля вертілась, і курився шлях,
але було життя уже замало,
і миті розсипалися на прах.
 
І все в мені тоді кричало: «Зайва!»
Та я погано вірила словам.
І ось тепер у непідкупне завтра
не Вам я шлю запрошення.
Не Вам.
 
 
Лютий 28, 2019, 10:49

М’ячик

Лютий котиться, мов м’ячик
по брудних кавалках криги —
і не клятий, і не м’ятий,
від відлиги до відлиги.
 
Я ж — від вірша і до вірша,
як від неба і до неба —
і не менше, і не більше:
знов — від тебе і до тебе.
 
Лютий 20, 2019, 13:48

Священик у військовому шпиталі

— Душі поранені сповіді потребують.
Іде він в палату — в рясі або без ряси,
але з хрестом на грудях.
Хлопців розбудять…
Бачиш, сюжет простенький, без вихилясів.
Їм же потрібне слово — потрібне слово!
От він його й несе — хтось нести повинен...
 
Темрява ночі щоночі іде на лови,
світло ж — таке непевне і невловиме!
Я зазираю в очі, а в них — не тане:
десь під кривавим снігом лишились друзі,
тінь в балахоні танцює смертельний танець
і забирає з собою в звабливім русі.
Я зазираю в очі, чорніші ночі…
Я не зумію про це словами, бо слів немає.
Що не напишеш — пульсує і кровоточить.
Де те потрібне слово — не знаю.
А він це знає?
 
Лютий 19, 2019, 18:24

Наприкінці зими

Сентиментальніші: певно, старіємо.
У листуванні — що слово, то вірші…
Місто без нас буде, певно, не гіршим,
але й не кращим:  не нами омріяним.
Сповнене шурхоту, шарварку, гулу,
пари морозної, співу та диму.
Я твого голосу б і не розчула,
та і з тобою вже в парі не йтиму…
Передсвяткові спливли перегони.
Зиму оплакують стиглі бурульки.
Молодь розносить повітряні кульки,
жваво сміється, щебече в смартфони,
сніжні замети захоплено місить.
На перехресті жагуче і палко
схлипує скрипка в руках у скрипальки.
А над костелом — надгризений місяць,
хмарним довкруг оповитий серпанком,
скиглить у вухо байдужому місту,
скаржиться, застерігає, віщує —
місто не чує.
 
Лютий 18, 2019, 20:27


Сторінка 1 з 35 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 »