Вийти на головну сторінку
Літературно-мистецький портал

Стежте за нашими оголошеннями

2019_Kyiv_prezentacia_Mask_Sitka_READY.cdr

26 жовтня о 16:00
у Національному музеї
літератури України
відбувся
поетично-пісенний вечір
Лариси Вировець
«Маскувальна сітка».

Нові вірші

Гірке літо

Літо, сестричко, вже перевалило за гребінь –
звідки тут повені взятись чи буйному цвіту…
Вибач його. Не кляни, не жалійся, не гребуй:
літо як літо.
 
Ліки щоденні гіркі, мов отрута мигдальна.
Пий цю мікстуру і пóсмаку м’яти очікуй —
наче тих слів, що забракло у мить вирішальну,
й певно довіку.
 
Зламаний прут у старої іржавої клітки,
ниє ребро — ані співу, ні вільного лету.
Все і залишиться так: ні для чого, нізвідки —
так, для сюжету…
 
Серпень 4, 2020, 19:25

КОТЯЧІ СОНЕТИ (Зі збірки "РІКА ТУМАНІВ")

КОТЯЧА СЕРЕНАДА
 
Ти нявкнула у відповідь мені.
Який бальзам це був мені на рану:
Відчути в цю хвилину осіянну,
Що не байдужий я тобі, о ні!
 
Почувши ніжне “няв” у вишині,
Я в повен голос заспівав осанну,
Єством усім вславляючи кохану,
Палаючи в любовному вогні.
 
У цю палку котячу серенаду
Вкладав я душу і надхнення радо,
І пристрастю сповнявся кожен крик.
 
Лише тоді, мабуть, я збився з тону,
Як сонний піводягнений мужик
Заматюкавсь з відкритого балкону. 
 
ЛЮТНЕВИЙ КІТ
 
Згадав той березень – мороз по шкірі…
По вуха аж замети намело,
Торкнешся – наче лід холодне скло,
А сонце заступили хмари сірі.
 
Я не піддався сніговій зневірі
І заспівати спробував було.
Мороз із тіла висмоктав тепло…
Сидів до квітня хворий у квартирі!
 
Сьогодні лютий. Валентинів день.
А снігу вже немає. Он лишень
Недогризок замету. Справді чудо!
 
В душі озвавсь сезонний Гіменей…
Ні, березня чекати я не буду!
І «няяяяв!» побідно рветься із грудей. 
 
ДЕНЬ КОТІВ
 
Хай зранку за вікном гидка імла,
Хай сонце десь сховалося сьогодні,
Нам примхи всі та капості погодні
В душі не зменшать радості й тепла.
 
Весна прийшла до нас. Оповила
Нам серце щастям, що не знищать жодні
Чи приморозки пізні, чи холодні
Вітри. Геть зимні зморшки із чола!
 
Вітаю всіх з ясним весня́ним святом!
Сьогодні нам напишете присвяти,
Ну а столи накрити – й поготів.
 
Усе для нас, хто вам дарує ласку,
Хто перетворює життя на казку.
…Які жінки??? Сьогодні – ДЕНЬ КОТІВ!
01.03.2014 
 
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. І
 
За що погнали з дому ви мене,
Прирікши на самотність і страждання
Тяжкі? Чи навіть смерть моя вам рання
Жалем жорстокі душі не торкне?
 
Надворі холод. Люто скрізь жене
Шалений вітер пил. І сподівання
На краще замітає він. Чекання
Лишилось лиш, що злóба промине…
 
Все згадую спокійні дні минулі,
Слова ласкаві і торкання чулі.
Я безтурботно жив тоді собі…
 
А перестав я бути рідним, милим
Через якусь дрібницю, далебі.
Подумаєш – надзюрив був на килим!
  
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. ІІ
 
Яким було спокійним донедавна
Моє життя! Ковбаска на обід,
І двору затишного рідний світ,
І серенади з березня до травня…
 
Все, прощавай, моя кицюню ставна
(Зелені очі, шерсть, мов оксамит)!
Тепер до тебе прохолоне й слід:
Приїхала «онучка мила й славна»…
 
Який же чорт тебе сюди приніс,
Паскудний верескливий спиногриз!
Вже більше спокою мені не буде!
 
І думаєш: ось, певно, місце, де
Сховатись можна. Ні, й туди іде
Із криком «Кіііся!» Ґвалт! Рятуйте, люди!
  
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. ІІІ
(Хвостатий сонет)
 
Господар в домі Я! Хай чоловік
Кричить дружині: «Я хазяїн в хаті!»
І чом ви, люди, всі такі пихаті?
З котом вам не зрівнятися повік!
 
На ці дрібниці не зважати звик
Я вже давно. Бо добре годувати
Привчив їх. І про кошик мій подбати,
Якщо на пару днів у справах зник.
 
Послухайте, але ж всьому є межі!
Хіба питати в мене не належить
Перш, ніж позбавити життя принад?
 
...Зайшов хазяїн, на руках – почвара,
І каже: «Буде хай між вами лад!
Кицюню, це – щенятко сенбернара» .
 
– Ви що, здуріли??!!! Віднесіть назад!!!!
Серпень 4, 2020, 9:40

Сонет («У небі не бувати двом сонцям...»)

У небі не бувати двом сонцям, —
Лише одне панує над землею
І владою впивається своєю
Над всім живим і над самим життям.
 
І сліпить очі нам, своїм жерцям,
І пломеніє жаром емпірею…
Хіба ж поділить з іншою зорею
Це божество ревниве власний храм?
 
Одначе в небі нашої любови
Два сонця світять, ще й цілодобово,
І кожне з другим рівність визнає.
 
І, хоч їх віддаль розділяє поки —
Чи то земні, чи то космічні роки, —
Любов сильніша, Сонечко моє!
 
12.VII.20
Липень 15, 2020, 7:15

ОНЛАЙН-УРОКИ

 
Пишається у листі абрикоса.
І котик-флюгер поглядає скоса:
У шумі саду мишку б поганяв!
А де та мишка? Щось нема… Няв-няв!
Уже не ваблять сенсорні панелі,
Вже ноутбук останньої моделі
На столику низькім біля морелі,
І шум давно перемінивсь у Zoom.
 
Коли ж наука та піде на ум?..
 
Веб-камера націлена на сад,
А я чекаю слушної нагоди
На слово «Language» пошукати рим,
Щоб вірш утнути розміром старим,
Як ми онлайн долаєм перешкоди –
Студіювання мов іде на лад!
І то нічого, що на слово «Language»
Немає рими ліпшої, ніж «Sandwich», –
Це непоганий символічний ряд,
Що в ньому римуватимуться вправи
Із пахощами випічки та кави.
 
16-21.04.2020
Червень 29, 2020, 12:13

Я не той

Зачаїлись, між хвиль завмерши,
теплі зорі і місяць срібен…
Пам’ятаю, почула вперше:
«Я не той, хто тобі потрібен».
 
Днів шалених калейдоскопи,
що не зустріч — однак прощання.
Тропи сходжені, збиті стопи…
Де ж ти, серце моє й кохання?
 
Ми й відійдемо поодинці:
наче кулі — роки, meine Lieben*!
Знову інший говорить жінці:
«Я не той, хто тобі потрібен».
 
 
* meine Lieben — мої кохані
 
 
Червень 15, 2020, 14:39

Старе фото



Упізнай в мені нинішній
ту, з фотознімку —
повнощоку, наївну,
з дитинством в обнімку,
в чорно-білому чомусь,
у тінях строкатих,
ще не навчену бісики
в очі пускати,
ту, серйозну, замислену,
ту незнайому,
що, мов равлик,
не кидає власного дому,
ще не знає нічого про безум і горе,
про любов і сум’яття,
про серденько голе...
Придивися уважно —
помітиш прикмети,
старомодні,
як вирізки жовті з газети:
де я надто нестримна
і сором'язлива,
надто категорична
і надто вразлива —
надто щира й відкрита
фортуні на милість...


Бачиш, друже, я зовсім
з тих пір не змінилась



Червень 13, 2020, 17:03

Навіяне оповіданням Вільяма Батлера Єйтса «Про Костелло Гордого, Уну, доньку Дермотта, і лихий язик»

Там, на клятому броді, на броді Судьби

Через кляту Брунатну ріку

Незворотного кроку зажди, не роби

І лихому не вір язику.

 

Хай клене м’якосердя й вагання твоє

Той глашатай задавнених чвар —

Таж кохану твою, а не ворога, вб’є

Розрахований хибно удар.

 

А вона ж не злякалась ніякого зла,

Горячи у святому вогні,

Коли чашу заручну до тебе пила

Проти волі своєї рідні.

 

Хоч до неба ти вежі гордині зведи

І хоч як правоту свою ствердь,

Та любов і зневажена — права завжди́,

Решту знищить до каменя смерть.

 

Але поки не пізно, на броді Судьби

Через кляту Брунатну ріку

Незворотного кроку зажди, не роби

І лихому не вір язику.

 

7.VI.20

Червень 13, 2020, 9:18

Тріолет

У хмарах, де палало горно, —
Лише жарини розсипні.
Вже скоро стане зовсім чорно
У хмарах, де палало горно.
Хто ж теплий присок дня розгорне
І персня відшука на дні?
У хмарах, де палало горно, —
Лише жарини розсипні.
 
11.VI.20
Червень 12, 2020, 7:05

Початок роману

Любив худих, як недокрівки-феї.
Ах, Ромчик-хлопчик,
«Ай да сукін син!»
Ах, ну чому із нею, саме з нею
Тебе замкнув на кухні карантин?
 
А волосся Варине –
Золотаве марево,
А варення Варине –
Не для тебе варене,
А голівка Варина –
Сонячний бурштин.
 
Вона взискує неземної гавані
І свято вірить: праведний Господь.
Вона готує шоколадний брауні
І має душу, і плекає плоть.
А гряне грім – вона розкриє крила
І захистить від болю і нещасть.
Вона – та сама білі-біла віла,
Яку чіпати смертним людям – зась.
 
А в інших – голоси відгонять крицею,
Під віями у них – не та блакить.
До неї ходить тут один – з поліції –
І під дверима знічено стирчить.
 
Та варення Варине –
Не для нього варене.
Синє небо Варине –
Світле, не нахмарене.
На колінах Вариних
Кіт смугастий спить.
 
В її духовці достигають чари,
А руки Варі – тепле молоко.
Вона – медова дама Ренуара
І гостра максима Ларошфуко.
 
Ти, може, й сам, відлюднику-мольфаре,
Ніколи не зізнаєшся мені,
Що бачиш плечі милої Варвари
У розсипах веснянок – уві сні.
 
Хоча – не так. Ти розучився спати.
Погляньте-но – ну просто captain Gray.
Як все затихне – сам стаєш на чати
Біля її зачинених дверей.
 
У ліжку не залежишся – не Ленін.
Не пам’ятаєш тих, чужих, облич
І тільки очі хижі та зелені
Безтямно мружиш у подільську ніч.
 
Ти розлюбив свою тривогу юну,
Але повір бодай у те на мить,
Що за дверима, геть відклавши Юнга,
Вона також о цій порі не спить.
 
Бо варення Варине –
З вітру й сонця варене,
Бо пустив ти Вареньку,
Щоб її любить.
 
9 – 10 червня 2020 р.
Червень 10, 2020, 1:19

Балада (Гендерне)

…Що чоловіки ділили
Каторгу зі мною цю.
 
Редьярд Кіплінг «Раб галери»
 
Ці мрії перед сном – бальзам на рани.
Я загадаю: хай насняться скелі,
Де я, мій добрий брат і мій коханий
Відпочивали на шляху в пустелю.
 
І брат сказав, з убогого багаття
Останню вигрібаючи жарину:
«Мені ти, друже, скоро станеш зятем,
Узявши добру Ельгу за дружину.
 
Я запалю столітні жирандолі
Під сволоками в домі на помості
На радощах, що вирвався з неволі,
І друзів, і чужих, і навіть тролів,
Хвостатих тролів наскликаю в гості».
 
І мій коханий мовив: «Серцю милі,
Не підведуть ні капітан, ні коні.
Ми подолаємо піски і хвилі.
Відстала, задихаючись, погоня.
 
За пагорбами зникло і згубилось
Напасників смарагдове знамено.
Це не сліпий талан – це Божа милість.
Паша не візьме викупу за мене,
І Ельга більше не заплаче гірко.
Не питиме розпусник сліз солоних!
А я на пагорбі збудую кірху,
Де будуть осяйні веселі дзвони
Із щирого, як добра Ельга, злота,
На честь свободи, вірності і цноти!»
 
А я мовчала, з бурдюка відпивши
Ковток води і в серці затаївши
Надію несміливу, як свічу.
Я покладалася на милість Бога,
Очима й серцем міряла дорогу,
А я мовчала, як завжди мовчу,
І думала: «Коли б самотнім бранцям
Судилось бути схопленими вранці
Чи впасти від ворожої руки –
Скажу й тоді: «“О брате мій і милий,
Я вдячна, що зі мною розділили
І мій полон, і шлях чоловіки”».
 
20 травня 2020 р.
Червень 10, 2020, 1:18


Сторінка 1 з 40 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 »