Вийти на головну сторінку
Літературно-мистецький портал

Стежте за нашими оголошеннями

2019_Kyiv_prezentacia_Mask_Sitka_READY.cdr

26 жовтня о 16:00
у Національному музеї
літератури України
відбувся
поетично-пісенний вечір
Лариси Вировець
«Маскувальна сітка».

Нові вірші

КІТ-ФЛЕГМАТИК

Я у під’їзді маю крісло гарне.
Поїм удома, та біля вікна
Сиджу собі. Для вас це дивина?
А я не хочу шамотатись марно!
 
Отут, з-за скла дивлюсь, бува, безкарно,
Як пес котів ганяє. Не страшна
Для мене лють твоя, бровко. Сповна
Я проживаю дні мої безхмарні.
 
Що кажете? А, березень, любов…
Чи не кипить у мене в жилах знов
Гаряча кров жагуче і бурхливо?
 
Послухайте, не хочу надарма
Я тратить сили… Кішечка красива?
Їй треба буде – прибіжить сама!
 
Скінчив 1.03.2017 (у День котів)
Квітень 7, 2020, 8:07

ТЕТРАСИЛАБІК

Смутку краплини
З рук піаніста
Спадають, линуть,
Прозорі, чисті.
 
В журбу огорнуть
Серця зболілі
Клавіші чорні,
Клавіші білі.
 
Світла печаль ця
Вигоїть рани…
Надхненні пальці –
На фортеп’яно.
 
Лице – мов з криці,
Стомлені очі,
А на повіці –
Сльоза тріпоче.
 
14-17.02.2016
Квітень 6, 2020, 7:47

ПАМ’ЯТІ ТИХ, КОГО ВЖЕ НЕМАЄ З НАМИ

Недавно ще тут полум’я вилось.
Як гріло всіх тепло його завзяття!
Та час минув. Настала ніч. І ось
Вже догорає стомлене багаття.
 
Отак спливли у небо, наче дим,
Твого життя труди, гонитви, втечі.
І всім єством в повітрі цим нічнім
Ти відчуваєш холод порожнечі.
 
І хай душа від спогадів щемить,
Передчуття недобрі тиснуть груди,
Живе тепло ще є. Лови цю мить,
Бо іншої, можливо, вже не буде.
 
28-29 грудня 2015
Квітень 5, 2020, 8:12

Твій батько дома вже. Привіт, моя мала!...

Твій батько дома вже. Привіт, моя мала!
І хай мандрівка ця недовгою була,
Здається, не два дні – два місяці промчало.
Я вперше це відчув. Мені не вистачало
Кумедних перших слів і пустощів твоїх,
Коли на весь наш дім лунав веселий сміх.
Так скучив я за тим, як у мою кімнату
Непевним кроком ти вбігала з криком «Тату!»
І кидалась в мої обійми. І тепер
Спішиш ти до дверей, де тато твій завмер
І щастя зустрічі в свої малі долоні
Береш, всміхаючись. Тримай міцніше, доню!
 
Листопад 2017
Квітень 4, 2020, 6:08

Київський наїв

Вливається протяг у ветху кватирку,
А промені кволі й скісні.
Поділ захаращений, наче квартирка,
Де каву ти вариш мені –
Зітхаєш і вариш,
Сумуєш і мариш –
У ці непереливки-дні.
 
А як починалось для нас, меломанів,
Міське березневе тепло!
Поділ і Узвіз, позолочені бані,
На столику свічку і жовті тюльпани
Із космосу видно було –
Всім ангелам видно було.
 
…Крамничка внизу – бакалія і фрукти.
А далі не треба гуляти.
У цю Карантинну, в цю сонячну бухту
Лихі не вдеруться пірати.
 
Не склалось з весною,
Не склалось з ремонтом,
Не склалось з Евксинським омріяним Понтом.
Життя – то стрімка течія.
Самотність у чаті, жахіття в лептопі.
Єдина константа – і та в Конотопі –
Розділені відстанню два наші спаяні «я».
 
Лишається тільки в кватирку палити,
Як бабця – вдова бригадира.
І кроки її, й аромати, і квіти
Ще й досі живуть у квартирі.
 
А ти й метикуй – чи кутки освятити,
Чи просто зірвати шпалери,
Бо бабця прикута до грішного світу,
Як раб – до своєї галери.
 
Ти кажеш їй: «Ба, ну кого ти лякаєш?
І сукні, і спогади струхли».
А вранці зітхаєш і знов замітаєш
Розсипану пудру на кухні.
 
Цей пудрений запах, цей запах старечий –
Такий недоречний для раю.
Похилені плечі,
І смуток надвечір,
Як трюмна вода, прибуває.
 
О, краще рубатися на абордажі,
Ніж нидіти в трюмі квартири!
Та в небі крилаті куратори наші,
Які наділяють по вірі, –
Крізь цю маячню й каламуть передбачень,
Крізь шал сподівань і тривог –
Я вірю, що бачать,
Напевне що бачать –
Заварену каву – на двох.
 
27 березня 2020 р.
Березень 27, 2020, 11:09

ОСТАННІЙ РУКОПИС

Перо зі змерзлих пальців випада.

Яка ж холодна ця жовтнева днина!

Встаю і шкандибаю до каміна:

Давно вже не пругка моя хода.

 

В очах стоїть туман, не то вода.

І від сидіння так затерпла спина.

Написана ж заледве половина

Всього життя роботи… Ох, біда!

 

Не подолати немічність і втому

Ученому старому, півсліпому,

Та лампу я до ранку не згашу.

 

А на душі часами так тривожно:

Невже не встигну? Ось, як допишу,

Тоді, напевно, й помирати можна.

 

08.10.2016

Березень 23, 2020, 9:50

БАЛАДА ПРО ПОМСТУ

На пагорби впала холодна мла і вітер рвучкий замовк.
І раптом почулось у тиші виття, але так не виє вовк.
Тож ти, мандрівче, стій, ані руш і Богові помолись:
Це погук неупокоєних душ людей, що жили тут колись.
Давно, літ двісті тому, мабуть, тут люд неквапливий жив,
І паслись на схилах отари овець над клаптиками полів.
Ні срібла, ні злота не мали вони, пожадливі ж вороги
Забрали їх землю – єдиний скарб – і вибили до ноги.
Старих і малих, мужів і жінок рубала безжальна рука,
І осквернила могили дідів із крові онуків ріка.
Але не далась кривава земля у руки новим хазяям,
Бо предки убитих на помсту жаску устали з могильних ям.
І голос безплотний мовив вночі: «За кожного, хто помер,
За наших дітей, що не виростуть вже, ми ваших вб’ємо тепер».
Губила щоночі рука мерців дітей на світанку літ,
І в череві матерів вмирав іще ненароджений плід.
І в жаху втекли загарбники ті, безладно, мов стадо сливе,
Лишилась земля і гробниці німі. Тут більше ніхто не живе.
А душі мертвих, хоч край і пустий, і досі його стережуть:
У спокій і мир курганів старих закрита їм, певно, путь.
Тож ти, мандрівче, в дорогу не руш, а гаряче помолись
За спокій тих неприкаяних душ, що мстились люто колись.
 
Липень 2018
Березень 22, 2020, 10:33

ЗЕЛЕНИЙ ОСТРІВ

Де тепла течія суворий океан
Південним подихом розтоплює щомиті,
Лежить, смарагдова, в оправі із блакиті,
Земля чарівників, поетів і прочан.
 
Нащадки воїнів з племен богині Дану,
Там в пагорбах живуть в палацах чарівних
Химерні, мудрі ші, що у закляттях в них
Часів язичницьких могутність первозданна.
 
І воїн, і чернець там так майстерно тче
Тонке мереживо довершеного вірша.
О, ця поезія, яка п’янить незгірше,
Ніж сідів добрий ель, що в горло сам тече!
 
Там у скрипторіях історії казкові
Й легенди давніх днів записує монах
А братові його зоріє дальній шлях:
В краї віддалені нести Господнє Слово.
 
Скінчив 24.05.2017
Березень 21, 2020, 9:15

ПАМ’ЯТІ С. Б. БУЙСЬКИХ*

Плаче над містом щасливим захмарене небо весняне,
Сльози холодні течуть на предковічний олтар.
Нині прощається Ольвія з сином своїм щиросердим,
Та, як Горацій казав, весь він ніколи не вмре:
Голос його буде вічно лунати над Бузьким лиманом,
Не позабуть його рук древній ольвійській землі!
 
*Сергій Борисович Буйських (1949-2020) - український археолог-античник, дослідник хори Ольвії, поет і бард, легенда Ольвійської експедиції.
Ольвія (гр. Óλβια — щаслива) - античний поліс у пониззі Південного Бугу, апойкія Мілету. Залишки міста розташовані поблизу суч. села Парутине Очаківського району Миколаївської області.
Березень 20, 2020, 16:25

ТЕРЦИНИ НА МОТТО З ІВАНА ФРАНКА

                                              Усе те – чари місячної ночі
                                                           Іван Франко. «Похорон»
 
Зійшов  на небо місяць золотий
І ліс навколо в сні спокійнім дише.
Спинися і нектар спочинку пий.
 
Усе навколо огортає тиша,
Лиш ледве чутно в лісі шелест віт,
Що вітер, казку шепчучи, колише.
 
А серце, вітру теплому в одвіт,
В передчутті щасливому тріпоче.
Так, наче знов тобі сімнадцять літ…
 
Усе те – чари місячної ночі.
 
05.12.2015
Березень 20, 2020, 10:19


Сторінка 1 з 38 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 »