Вийти на головну сторінку
Літературно-мистецький портал

Стежте за нашими оголошеннями

2019_Kyiv_prezentacia_Mask_Sitka_READY.cdr

26 жовтня о 16:00
у Національному музеї
літератури України
відбувся
поетично-пісенний вечір
Лариси Вировець
«Маскувальна сітка».

Нові вірші

Я рано вирушила в путь...

Я рано вирушила в путь,

туманних сповнена надій.

А роки йдуть, а роки йдуть —

і шлях розвиднюється мій.

 

В путі стрічала багатьох,

одначе декого немов

я знала упродовж епох

і впізнавала знов і знов.

 

В огні повстанському, в диму

Священника впізнала я,

що не шкода було йому

свого святого житія.

 

Він був у найчорніший час

зі мною — з нами усіма,

щоб віри промінь не погас,

щоб світла не здолала тьма.

 

Впізнала й Воїна, який

в запеклих вистояв боях

зі злом — і знову рвався в бій,

забувши, що існує страх.

 

Лицáрське серце мав, хоча

не мав ані лицарських лат,

ані лицарського меча,

лише звичайний автомат.

 

І Барда упізнала я,

без арфи, в скромному вбранні,

судьба вигнанницька чия

в безсмертні втілилась пісні.

 

Він владу визнавав Краси,

її закон, її устав

і чув небесні голоси.

І він також мене впізнав.

 

То хто ж надійде ще здаля?

І що за зустріч припаде?

Бо ще ні в кому і ніде

я не впізнала Короля.

 

Х–11.ХІ.20

Листопад 13, 2020, 18:58

Лиш любов

Осінь-маркітантка очі мружить,
мідяків витрушує торби.
В споришах пасуться голуби,
киця обережно п’є з калюжі.
 
Тихий жовтень. Ще тихіша ліра,
хоч гармат не чути з далини.
Перемир’я, сьомий рік війни,
мирний тил, утома і зневіра...
 
В соннім дощовім амфітеатрі
глухне шал звитяг і перемог.
Над садами стелеться димок,
скумпії палають, наче ватри.
 
Мрії тут збуваються нескоро...
Будь зі мною. В ці мінливі дні
світ – хиткий, непевний, і мені
лиш любов – надія і опора.
 
Листопад 2, 2020, 17:39

ЖОВТНЕВИЙ ВЕЧІР. ПАВАНА

Теплий вечір вже так тихо тане,
Глухне гамір в присмерковім місті,
І повільно почина павану
На алеях Липок злотне листя.
 
Павітер мелодію шепоче
І каштанів віттям шелевіє,
В небі нагусають барви ночі
І медовий місяць мружить вії.
 
Забуваю, що спішу додому,
І впиваю чар, такий нежданий,
Стоячи у сквері нерухомо.
А в душі лунає, незникома,
Музика жовтневої павани.
28-29.10.2020
Жовтень 30, 2020, 8:47

Камінь

Світлоокий,
ніжний мій королю,
будь зі мною:
пізньою порою
за вікном гілки старого дуба
графіку малюють – зриму, грубу.
 
Там дракон жахливий шкірить ікла.
Там дівча – я вже до нього звикла –
наче щось мені сказати хоче,
та кудись щезає опівнóчі.
Хижаки у листі причаїлись.
Вчора – оси, мов думки, роїлись...
 
Дивні там, скажу тобі, істоти!
Варто сну на мить мене збороти,
як вони зникають між гілками,
на душі важкий лишивши камінь.
 
Мій нежданий, мій давно чеканий,
прибери,
відсунь,
зніми
цей камінь!
 
 
Жовтень 7, 2020, 10:57

Лис

          …і Ренар із густих виринає заростів…
 
          («Сер Ґавейн і Зелений Лицар», бл. 1400, за перекладом Дж. Р. Р. Толкіна)
 
          Ользі Демиденко
 
Могутній замок на горі,
А під горою — вільний ліс.
Жив лорд у замку, а в норі
Поміж дерев чаївся лис.
 
І лорд у хащі раз у раз
Із псами й ловчими рушав,
І лиса на його наказ
Цькували ці майстри облав.
 
Та лису ліс — найкращий друг,
І майстром хитрощів був лис,
І лорда, псів його та слуг
Він раз у раз водив за ніс.
 
Лорд зійде зрештою з коня
І лиса власноруч доб’є.
Та підростає лисеня,
Що зна походження своє…
 
Не бачити кінця війни,
Бо й лорди далі рід ведуть,
І хутром лисячим вони
Свою оздоблюють могуть.
 
І купу складено балад
Про ловів лисячих красу,
І мадригалів довгий ряд
І лорду, й ловчому, і псу.
 
Та найпрекрасніші пісні
Чув тільки волелюбний ліс:
Про предків подвиги гучні
Непереможний дзявкав лис.
 
16.ІХ.20
Вересень 16, 2020, 18:09

Світлина Дж. Р. Р. Толкіна


Професор з люлькою. Сірник
Черкнув — аж відступили тіні —
І згас відразу, та навік
Лишився вогник на світлині.
 
І пильний погляд не погас,
Що в спалаху побачив наче
Народження племен і рас,
І мрію втілену хлоп’ячу,
 
І чари, і благі діла,
І мудрости таємні руни,
І нищівну поразку зла
Від рук улюбленців фортуни...
 
О, скільки в світі темноти!
Яке нутро її несите!
Та світло тільки засвіти —
І вже його не погасити.
 
15–16.VIII.20
Серпень 15, 2020, 16:47

Гірке літо

Літо, сестричко, вже перевалило за гребінь –
звідки тут повені взятись чи буйному цвіту…
Вибач йому. Не кляни, не жалійся, не гребуй:
літо як літо.
 
Ліки щоденні гіркі, мов отрута мигдальна.
Пий цю мікстуру і пóсмаку м’яти очікуй —
наче тих слів, що забракло у мить вирішальну,
й певно довіку.
 
Зламаний прут у старої іржавої клітки,
ниє ребро — ані співу, ні вільного лету.
Все і залишиться так: ні для чого, нізвідки —
так, для сюжету…
 
Серпень 4, 2020, 19:25

КОТЯЧІ СОНЕТИ (Зі збірки "РІКА ТУМАНІВ")

КОТЯЧА СЕРЕНАДА
 
Ти нявкнула у відповідь мені.
Який бальзам це був мені на рану:
Відчути в цю хвилину осіянну,
Що не байдужий я тобі, о ні!
 
Почувши ніжне “няв” у вишині,
Я в повен голос заспівав осанну,
Єством усім вславляючи кохану,
Палаючи в любовному вогні.
 
У цю палку котячу серенаду
Вкладав я душу і надхнення радо,
І пристрастю сповнявся кожен крик.
 
Лише тоді, мабуть, я збився з тону,
Як сонний піводягнений мужик
Заматюкавсь з відкритого балкону. 
 
ЛЮТНЕВИЙ КІТ
 
Згадав той березень – мороз по шкірі…
По вуха аж замети намело,
Торкнешся – наче лід холодне скло,
А сонце заступили хмари сірі.
 
Я не піддався сніговій зневірі
І заспівати спробував було.
Мороз із тіла висмоктав тепло…
Сидів до квітня хворий у квартирі!
 
Сьогодні лютий. Валентинів день.
А снігу вже немає. Он лишень
Недогризок замету. Справді чудо!
 
В душі озвавсь сезонний Гіменей…
Ні, березня чекати я не буду!
І «няяяяв!» побідно рветься із грудей. 
 
ДЕНЬ КОТІВ
 
Хай зранку за вікном гидка імла,
Хай сонце десь сховалося сьогодні,
Нам примхи всі та капості погодні
В душі не зменшать радості й тепла.
 
Весна прийшла до нас. Оповила
Нам серце щастям, що не знищать жодні
Чи приморозки пізні, чи холодні
Вітри. Геть зимні зморшки із чола!
 
Вітаю всіх з ясним весня́ним святом!
Сьогодні нам напишете присвяти,
Ну а столи накрити – й поготів.
 
Усе для нас, хто вам дарує ласку,
Хто перетворює життя на казку.
…Які жінки??? Сьогодні – ДЕНЬ КОТІВ!
01.03.2014 
 
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. І
 
За що погнали з дому ви мене,
Прирікши на самотність і страждання
Тяжкі? Чи навіть смерть моя вам рання
Жалем жорстокі душі не торкне?
 
Надворі холод. Люто скрізь жене
Шалений вітер пил. І сподівання
На краще замітає він. Чекання
Лишилось лиш, що злóба промине…
 
Все згадую спокійні дні минулі,
Слова ласкаві і торкання чулі.
Я безтурботно жив тоді собі…
 
А перестав я бути рідним, милим
Через якусь дрібницю, далебі.
Подумаєш – надзюрив був на килим!
  
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. ІІ
 
Яким було спокійним донедавна
Моє життя! Ковбаска на обід,
І двору затишного рідний світ,
І серенади з березня до травня…
 
Все, прощавай, моя кицюню ставна
(Зелені очі, шерсть, мов оксамит)!
Тепер до тебе прохолоне й слід:
Приїхала «онучка мила й славна»…
 
Який же чорт тебе сюди приніс,
Паскудний верескливий спиногриз!
Вже більше спокою мені не буде!
 
І думаєш: ось, певно, місце, де
Сховатись можна. Ні, й туди іде
Із криком «Кіііся!» Ґвалт! Рятуйте, люди!
  
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. ІІІ
(Хвостатий сонет)
 
Господар в домі Я! Хай чоловік
Кричить дружині: «Я хазяїн в хаті!»
І чом ви, люди, всі такі пихаті?
З котом вам не зрівнятися повік!
 
На ці дрібниці не зважати звик
Я вже давно. Бо добре годувати
Привчив їх. І про кошик мій подбати,
Якщо на пару днів у справах зник.
 
Послухайте, але ж всьому є межі!
Хіба питати в мене не належить
Перш, ніж позбавити життя принад?
 
...Зайшов хазяїн, на руках – почвара,
І каже: «Буде хай між вами лад!
Кицюню, це – щенятко сенбернара» .
 
– Ви що, здуріли??!!! Віднесіть назад!!!!
Серпень 4, 2020, 9:40

Сонет («У небі не бувати двом сонцям...»)

У небі не бувати двом сонцям, —

Лише одне панує над землею

І владою впивається своєю

Над всім живим і над самим життям.

 

І сліпить очі нам, своїм жерцям,

І пломеніє жаром емпірею…

Хіба ж поділить з іншою зорею

Це божество ревниве власний храм?

 

Одначе в небі нашої любови

Два сонця світять, ще й цілодобово,

І кожне з другим рівність визнає.

 

І, хоч їх віддаль розділяє поки —

Чи світлові, чи то звичайні роки, —

Любов сильніша, Сонечко моє!

 

12.VII.20

Липень 15, 2020, 7:15

ОНЛАЙН-УРОКИ

 
Пишається у листі абрикоса.
І котик-флюгер поглядає скоса:
У шумі саду мишку б поганяв!
А де та мишка? Щось нема… Няв-няв!
Уже не ваблять сенсорні панелі,
Вже ноутбук останньої моделі
На столику низькім біля морелі,
І шум давно перемінивсь у Zoom.
 
Коли ж наука та піде на ум?..
 
Веб-камера націлена на сад,
А я чекаю слушної нагоди
На слово «Language» пошукати рим,
Щоб вірш утнути розміром старим,
Як ми онлайн долаєм перешкоди –
Студіювання мов іде на лад!
І то нічого, що на слово «Language»
Немає рими ліпшої, ніж «Sandwich», –
Це непоганий символічний ряд,
Що в ньому римуватимуться вправи
Із пахощами випічки та кави.
 
16-21.04.2020
Червень 29, 2020, 12:13


Сторінка 1 з 41 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 »