Вийти на головну сторінку
Літературно-мистецький портал

Стежте за нашими оголошеннями

2019_Kyiv_prezentacia_Mask_Sitka_READY.cdr

26 жовтня о 16:00
у Національному музеї
літератури України
відбувся
поетично-пісенний вечір
Лариси Вировець
«Маскувальна сітка».

Нові вірші

ОНЛАЙН-УРОКИ

 
Пишається у листі абрикоса.
І котик-флюгер поглядає скоса:
У шумі саду мишку б поганяв!
А де та мишка? Щось нема… Няв-няв!
Уже не ваблять сенсорні панелі,
Вже ноутбук останньої моделі
На столику низькім біля морелі,
І шум давно перемінивсь у Zoom.
 
Коли ж наука та піде на ум?..
 
Веб-камера націлена на сад,
А я чекаю слушної нагоди
На слово «Language» пошукати рим,
Щоб вірш утнути розміром старим,
Як ми онлайн долаєм перешкоди –
Студіювання мов іде на лад!
І то нічого, що на слово «Language»
Немає рими ліпшої, ніж «Sandwich», –
Це непоганий символічний ряд,
Що в ньому римуватимуться вправи
Із пахощами випічки та кави.
 
16-21.04.2020
Червень 29, 2020, 12:13

Я не той

Зачаїлись, між хвиль завмерши,
теплі зорі і місяць срібен…
Пам’ятаю, почула вперше:
«Я не той, хто тобі потрібен».
 
Днів шалених калейдоскопи,
що не зустріч — однак прощання.
Тропи сходжені, збиті стопи…
Де ж ти, серце моє й кохання?
 
Ми й відійдемо поодинці:
наче кулі — роки, meine Lieben*!
Знову інший говорить жінці:
«Я не той, хто тобі потрібен».
 
 
* meine Lieben — мої кохані
 
 
Червень 15, 2020, 14:39

Старе фото



Упізнай в мені нинішній
ту, з фотознімку —
повнощоку, наївну,
з дитинством в обнімку,
в чорно-білому чомусь,
у тінях строкатих,
ще не навчену бісики
в очі пускати,
ту, серйозну, замислену,
ту незнайому,
що, мов равлик,
не кидає власного дому,
ще не знає нічого про безум і горе,
про любов і сум’яття,
про серденько голе...
Придивися уважно —
помітиш прикмети,
старомодні,
як вирізки жовті з газети:
де я надто нестримна
і сором'язлива,
надто категорична
і надто вразлива —
надто щира й відкрита
фортуні на милість...


Бачиш, друже, я зовсім
з тих пір не змінилась



Червень 13, 2020, 17:03

Навіяне оповіданням Вільяма Батлера Єйтса «Про Костелло Гордого, Уну, доньку Дермотта, і лихий язик»

Там, на клятому броді, на броді Судьби
Через кляту Брунатну ріку
Незворотного кроку зажди, не роби
І лихому не вір язику.
 
Хай клене м’якосердя й вагання твоє
Той глашатай задавнених чвар —
Таж кохану твою, а не ворога, вб’є
Розрахований хибно удар.
 
А вона ж не злякалась ніякого зла,
Горячи у святому вогні,
Коли чашу заручну до тебе пила
Проти волі своєї рідні.
 
Хоч до неба ти вежі гордині зведи
І хоч як правоту свою ствердь,
Та любов і зневажена — права завжди́,
Решту знищить до каменя смерть.
 
Але поки не пізно, на броді Судьби
Через кляту Брунатну ріку
Незворотного кроку зажди, не роби
І лихому не вір язику.
 
7.VI.20
Червень 13, 2020, 9:18

Тріолет

У хмарах, де палало горно, —
Лише жарини розсипні.
Вже скоро стане зовсім чорно
У хмарах, де палало горно.
Хто ж теплий присок дня розгорне
І персня відшука на дні?
У хмарах, де палало горно, —
Лише жарини розсипні.
 
11.VI.20
Червень 12, 2020, 7:05

Початок роману

Любив худих, як недокрівки-феї.
Ах, Ромчик-хлопчик,
«Ай да сукін син!»
Ах, ну чому із нею, саме з нею
Тебе замкнув на кухні карантин?
 
А волосся Варине –
Золотаве марево,
А варення Варине –
Не для тебе варене,
А голівка Варина –
Сонячний бурштин.
 
Вона взискує неземної гавані
І свято вірить: праведний Господь.
Вона готує шоколадний брауні
І має душу, і плекає плоть.
А гряне грім – вона розкриє крила
І захистить від болю і нещасть.
Вона – та сама білі-біла віла,
Яку чіпати смертним людям – зась.
 
А в інших – голоси відгонять крицею,
Під віями у них – не та блакить.
До неї ходить тут один – з поліції –
І під дверима знічено стирчить.
 
Та варення Варине –
Не для нього варене.
Синє небо Варине –
Світле, не нахмарене.
На колінах Вариних
Кіт смугастий спить.
 
В її духовці достигають чари,
А руки Варі – тепле молоко.
Вона – медова дама Ренуара
І гостра максима Ларошфуко.
 
Ти, може, й сам, відлюднику-мольфаре,
Ніколи не зізнаєшся мені,
Що бачиш плечі милої Варвари
У розсипах веснянок – уві сні.
 
Хоча – не так. Ти розучився спати.
Погляньте-но – ну просто captain Gray.
Як все затихне – сам стаєш на чати
Біля її зачинених дверей.
 
У ліжку не залежишся – не Ленін.
Не пам’ятаєш тих, чужих, облич
І тільки очі хижі та зелені
Безтямно мружиш у подільську ніч.
 
Ти розлюбив свою тривогу юну,
Але повір бодай у те на мить,
Що за дверима, геть відклавши Юнга,
Вона також о цій порі не спить.
 
Бо варення Варине –
З вітру й сонця варене,
Бо пустив ти Вареньку,
Щоб її любить.
 
9 – 10 червня 2020 р.
Червень 10, 2020, 1:19

Балада (Гендерне)

…Що чоловіки ділили
Каторгу зі мною цю.
 
Редьярд Кіплінг «Раб галери»
 
Ці мрії перед сном – бальзам на рани.
Я загадаю: хай насняться скелі,
Де я, мій добрий брат і мій коханий
Відпочивали на шляху в пустелю.
 
І брат сказав, з убогого багаття
Останню вигрібаючи жарину:
«Мені ти, друже, скоро станеш зятем,
Узявши добру Ельгу за дружину.
 
Я запалю столітні жирандолі
Під сволоками в домі на помості
На радощах, що вирвався з неволі,
І друзів, і чужих, і навіть тролів,
Хвостатих тролів наскликаю в гості».
 
І мій коханий мовив: «Серцю милі,
Не підведуть ні капітан, ні коні.
Ми подолаємо піски і хвилі.
Відстала, задихаючись, погоня.
 
За пагорбами зникло і згубилось
Напасників смарагдове знамено.
Це не сліпий талан – це Божа милість.
Паша не візьме викупу за мене,
І Ельга більше не заплаче гірко.
Не питиме розпусник сліз солоних!
А я на пагорбі збудую кірху,
Де будуть осяйні веселі дзвони
Із щирого, як добра Ельга, злота,
На честь свободи, вірності і цноти!»
 
А я мовчала, з бурдюка відпивши
Ковток води і в серці затаївши
Надію несміливу, як свічу.
Я покладалася на милість Бога,
Очима й серцем міряла дорогу,
А я мовчала, як завжди мовчу,
І думала: «Коли б самотнім бранцям
Судилось бути схопленими вранці
Чи впасти від ворожої руки –
Скажу й тоді: «“О брате мій і милий,
Я вдячна, що зі мною розділили
І мій полон, і шлях чоловіки”».
 
20 травня 2020 р.
Червень 10, 2020, 1:18

Пам'яті 27-го

Було їх вчора 27,

А нині — 26.

І коли я що-небудь їм,

Вже 26 їх їсть.

 

А 27-й, що вкушав

Лиш мудрости бальзам,

Хоробрих смертю нині пав,

Наклав своїм життям.

 

Не став тікати укінці,

Ховатись під язик…

І кат із кліщами в руці

На смерть його прирік.

 

Оплакати його загин

Судилося мені,

Адже я не така, як він,

Незламна у борні.

 

Лишилось пам’ять берегти

Про блиск його чеснот.

Його бракує гостроти…

Осиротів мій рот…

 

Та кат із кліщами за гріх

Скарав його, мовляв,

Бо, наймудріший із усіх,

Він забагато знав.

 

Тим паче вартий він хвали!

Й замрієшся, бува,

Про той прекрасний час, коли

Було їх 32.

 

27.V.20

Травень 27, 2020, 9:00

ТИХИЙ ДІЛ

(Спенсеріанський сонет)
 
Тут вечорами хор жагучий жаб,
Мов мережанку, колискову плів.
Це тут повітря чистого єдваб
Сповняли ранком співи солов’їв.
 
Будив ласкавий легіт шум гаїв,
Що мріють у величній тіні гір,
Прозор озер і золото ланів:
Краса повсюди, лагода і мир.
 
Тут древній люд навчився з давніх пір
Плекати, наче сад, прадавній ліс.
Здається кожен дім тут, кожен двір
Людьми не був мурований, а зріс.
 
Тут спокій в душу увійшов мою
І я життя, мов мед, поволі п’ю.
 
13-14.05.2020
Травень 20, 2020, 12:45

СЛІПИЙ ЧАКЛУН

Вже кілька літ минуло, як на мене
Згасивши зір, упала мла. Забрав
У мене морок все: берили трав,
Блакить небес і листя лип зелене.
 
Де ти тепер, скажи, моє натхненне
Мистецтво чарів, що я ним палав?
Моє життя – цвілий холодний став,
Порожнє існування нескінченне.
 
Безсилі чари проти сліпоти.
Лиш з пам’яті я можу ще плести
Мереживо закляття таємниче.
 
Де ви, мої труди? Все нанівець!
Живу: напівлюдина-напівмрець.
А смерть не йде, хай як її я кличу.
 
15-17.10.2016
Травень 13, 2020, 17:26


Сторінка 1 з 40 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 »