Вийти на головну сторінку
Літературно-мистецький портал

Стежте за нашими оголошеннями

29 червня 2019 р.
17.00
 
шансоньє Люцина ХВОРОСТ
 
презентує у Києві, в Національному музеї літератури України
 
концертну програму
 
МІЙ ФЕСТИВАЛЬ
 
Романси, танґо і балади, ностальгійно-настроєва і танцювальна музика, пісні в стилі ретро і традиційної естради
 
Ведуча – поетка і перекладачка Олена О’ЛІР (Київ)

 

Спеціальні гості:

— поетка Лариса ВИРОВЕЦЬ, голова Клубу “Апостроф” (Харків), 

— поети Ольга БАШКІРОВА, Надія ГАВРИЛЮК, Наталія Науменко, Ольга СМОЛЬНИЦЬКА, Олександр ОДРІН (Київ),

— історик, письменник і меценат Роман КОВАЛЬ, голова Історичного клубу “Холодний Яр” (Київ)

Національний музей літератури України
вул. Б. Хмельницького, 11 (ст. м. «Театральна»).

 

Нові вірші

Прощавай, смішна моя химеро...

Прощавай, смішна моя химеро,
мій наївний світе, прощавай!
Зникли з мапи всі твої озера,
на левадах вижовкла трава.
 
Згіркли води у старих криницях,
впала тиша на ліси й гаї.
Вже ані зозулям, ні дзвіницям
не злічити сумнівів моїх.
 
Давніх чарів присмак гарбузовий
губиться між струхлих сторінок.
Не відродить їх, не збудить знову
твій, уже негаданий, дзвінок.
 
 
Липень 10, 2019, 11:51

Ти почитай, як мучився Джон Клер...

* * *
Ти почитай, як мучився Джон Клер,
Що в злиднях жив і в божевільні вмер.
 
Наймитування, знищене здоров’я,
Гірке прощання з першою любов’ю,
До віршів гострий потяг, до книжок,
І вчених друзів зверхній холодок,
І серед пасторальних краєвидів —
Сліпа зневага жінки та сусідів…
Столичний успіх, скнарість видавця,
Який не платить, тільки обіця,
Надлом душі та черствість ескулапів,
Яким до рук він зрештою потрапив…
 
Ти почитай, як мучився Джон Клер,
І на життя не скаржся відтепер.
 
29–30.V.19
 
Вільям Гілтон. ДЖОН КЛЕР. П. о., 1820

Прим. Джон Клер (1793–1864) — англійський поет, представник «сільського» романтизму, співець природи. Належно поціновано його творчість лише наприкінці ХХ ст.
Травень 30, 2019, 10:55

Сонет («Під банею небесного собору...»)

* * *
На згадку про подорож до Бефраюнґсгалле, «Зали Визволенння»,
у товаристві Лідії та Ігоря Качуровських і Богдана Завідняка (Баварія, 2001)
 
Під банею небесного собору,
На п’єдесталах шани та офір,
Вони стоять, в очах — глибокий мир,
Зімкнувши руки в коло неозоре.
 
Увінчані вінцями світлих зір,
Творіння вічні Майстра світотвору,
Вони немовби дихають — повір, —
Піднісши мармурові крила вгору.
 
І я читаю злотні письмена,
І впізнаю славетні імена,
І назви битв, і переможні дати,
 
Й Тебе я бачу в колі Перемог,
Не образ явлений — лише пролог,
Мов Майстер відійшов різця узяти…
 
12.V.19
 
Травень 12, 2019, 8:23

Сонет («Чи вірша час різьбити потайного...»)

* * *
Чи вірша час різьбити потайного,
Що з дна душі зненацька вирина,
Коли найкращих убива війна,
Коли вона не милує нікого?
 
Якщо рука для зброї неміцна,
То час лише молитися до Бога
І кликати на різні імена
Ту Діву, що зоветься — Перемога.
 
Пречиста, Непорочна, Пресвята,
Преславна Матір Господа-Христа,
Небесна і земна Свята Покрово!
 
Пошли нам переможний Свій Покров
І залічи цей вірш до молитов,
Бо маю я зі зброї тільки слово.
 
10.V.19
Травень 10, 2019, 16:29

Місто обложене, місто в крові...

* * *
Місто обложене, місто в крові,
Хвилями орди б’ються об мур,
Тисячі вбито містян, а живі
Знов підіймаються до амбразур.
 
І не бракує роботи в тилу:
Хто загартовує стріли й списи,
Хто в казанищах топить смолу,
Щоб захлинулись ординські пси.
 
Але немало було і таких,
Хто говорив: «Це не наша війна!»,
Граючи в кості по корчмах брудних,
Топлячи страх у кухлі вина.
 
Раз де не взявся на площі фігляр,
Блазенський криво нап’явши ковпак.
Хам безсоромний, останній з нездар —
Швидко зібрав він юрбу роззявляк.
 
І, по-блюзнірськи змішавши слова
Рідної та чужинецької мов,
Взявся паплюжити віру й права,
Взявся топтати святу коругов.
 
Не насміється юрба гомінка,
В’ївся у мозок отруйний дурман.
…Ратник на мурі кров’ю стіка.
Очі розкосі примружив хан.
 
22.IV.2019
Квітень 22, 2019, 16:14

Не Вам

Я не до Вас зверталась: Ви були
картиною в художній галереї,
і я зачудувалася, коли
спинилась випадково біля неї.
 
Не Вас тоді чекала я, не Вас.
Але очей зваблива золотавість
підносила мене, і я щораз,
у неї, наче в небо, загорталась.
 
Не Вами пам’ять повнилась моя —
іконою святою сяяв простір.
Хтось тихо Ваше вимовив ім’я —
і я стояла, мов незвана гостя,
 
не знаючи, куди себе подіти,
згубивши враз думки і лік рокам…
Нам вірші залишаються, як діти,
та я не Вам писала їх, не Вам.
 
Хоча тоді я ще цього не знала.
Земля вертілась, і курився шлях,
але було життя уже замало,
і миті розсипалися на прах.
 
І все в мені тоді кричало: «Зайва!»
Та я погано вірила словам.
І ось тепер у непідкупне завтра
не Вам я шлю запрошення.
Не Вам.
 
 
Лютий 28, 2019, 10:49

М’ячик

Лютий котиться, мов м’ячик
по брудних кавалках криги —
і не клятий, і не м’ятий,
від відлиги до відлиги.
 
Я ж — від вірша і до вірша,
як від неба і до неба —
і не менше, і не більше:
знов — від тебе і до тебе.
 
Лютий 20, 2019, 13:48

Священик у військовому шпиталі

— Душі поранені сповіді потребують.
Іде він в палату — в рясі або без ряси,
але з хрестом на грудях.
Хлопців розбудять…
Бачиш, сюжет простенький, без вихилясів.
Їм же потрібне слово — потрібне слово!
От він його й несе — хтось нести повинен...
 
Темрява ночі щоночі іде на лови,
світло ж — таке непевне і невловиме!
Я зазираю в очі, а в них — не тане:
десь під кривавим снігом лишились друзі,
тінь в балахоні танцює смертельний танець
і забирає з собою в звабливім русі.
Я зазираю в очі, чорніші ночі…
Я не зумію про це словами, бо слів немає.
Що не напишеш — пульсує і кровоточить.
Де те потрібне слово — не знаю.
А він це знає?
 
Лютий 19, 2019, 18:24

Наприкінці зими

Сентиментальніші: певно, старіємо.
У листуванні — що слово, то вірші…
Місто без нас буде, певно, не гіршим,
але й не кращим:  не нами омріяним.
Сповнене шурхоту, шарварку, гулу,
пари морозної, співу та диму.
Я твого голосу б і не розчула,
та і з тобою вже в парі не йтиму…
Передсвяткові спливли перегони.
Зиму оплакують стиглі бурульки.
Молодь розносить повітряні кульки,
жваво сміється, щебече в смартфони,
сніжні замети захоплено місить.
На перехресті жагуче і палко
схлипує скрипка в руках у скрипальки.
А над костелом — надгризений місяць,
хмарним довкруг оповитий серпанком,
скиглить у вухо байдужому місту,
скаржиться, застерігає, віщує —
місто не чує.
 
Лютий 18, 2019, 20:27

Втеча

Очі, різьблені з криги,
інкрустовані каменем…
Ні тепла, ні відлиги
не бувало роками в них.
 
Очі змерзлого Кая,
очі лютої вічності,
хто вас любить-чекає?
Я сьогодні не ввічлива.
 
Я сьогодні нарешті
враз позбудусь прокляття:
утечу з-під арешту
в арештантському платті!
 
Хай там буде як буде:
і дороги не видно,
і не віриться в чудо,
і непевність набридла…
 
Утечу. Я так довго
планувала цю втечу!
Вчила мапи вітрів
і сприятливих течій.
 
Зимні очі — вериги,
їх лишити — не болісно…
Тільки б раптом крізь кригу
не проглянули проліски…
 
 
Лютий 10, 2019, 12:25


Сторінка 1 з 35 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 »