Пост успішно перенесено до кошика.
Стежте за нашими оголошеннями
26 жовтня о 16:00
у Національному музеї
літератури України
відбувся
поетично-пісенний вечір
Лариси Вировець
«Маскувальна сітка».
Нові твори на рівноденні
Утіш мене...
Мені не спиться, й Ти також не спиш…
І є ще час погомоніти стиха…
Утіш мене, прошу тебе, утіш,
Бо у Тобі — моя єдина втіха.
Утіш мене в оцю коротку мить
Між двох розлук, на острові кохання…
Ця мить солодка, та вона гірчить
Передчуттям близького розставання.
Здається, не спимо лиш ми самі
Удосвіта, в годину найглухішу…
Утіш мене в оцій кромішній тьмі,
І я Тебе, і я Тебе утішу.
6–7.ІХ.21
Грудень 7, 2021, 17:17
Голоси (1)
Відповідь Оленці на вірш "Пам'яті 27-го"
І в мене був такий пароль,
Така недобра вість:
Некоронований король
На ймення "36",
Що царював би й царював
Напевно й дотепер;
Таж от мудрець констатував:
Король таки помер.
І от мандрівки почались
Незгірш від одисей:
То вправний Бур під землю вліз,
Де жив король отсей,
А потім об'явився він -
Не маг, не музикант,
Простий корейський селянин
По імені Імплант.
Потім явився Формувач,
Абатмент - разом з ним,
А далі от - Коронка, бач!
І свято йде в наш дім.
Тепер уже хороша вість
Доноситься з небес:
Воскрес мій номер 36.
Воістину воскрес.
Така недобра вість:
Некоронований король
На ймення "36",
Що царював би й царював
Напевно й дотепер;
Таж от мудрець констатував:
Король таки помер.
І от мандрівки почались
Незгірш від одисей:
То вправний Бур під землю вліз,
Де жив король отсей,
А потім об'явився він -
Не маг, не музикант,
Простий корейський селянин
По імені Імплант.
Потім явився Формувач,
Абатмент - разом з ним,
А далі от - Коронка, бач!
І свято йде в наш дім.
Тепер уже хороша вість
Доноситься з небес:
Воскрес мій номер 36.
Воістину воскрес.
Жовтень 4, 2021, 14:17
Коментарі (2),
Голоси (3)
Обіцяний переклад із раннього Антонича!
Зроблено у травні 2020 року.
Зроблено у травні 2020 року.
| Божевільна риба Дзюрить, дзичить, дзюрчить, дзирчить вода, Мелодії грає на каміння флейті, А в білих пін хвилястогривім рейді Риб щічки розцвітають з глибу дна. Над плесо вискочила з них одна, Та, сонця колесом побита в леті, Упала вниз. Відтоді є в хвиль меті Самітна і німа, хоч молода. Поете! Чорний шлях твій, чорна скиба, Не заспокоїть сірини багонце Чужа ржа біржі, гниль коржава гриба. І мрій снуєш сріблясте волоконце, І вверх глядиш, мов навіжена риба, Яка побачила хоч раз вже сонце. |
| The Crazy Trout A river purls and curls and swirls and purrs, And plays а canto on the stony horn. And, in the white-mane raid of chilly morn, The eyes of trout peep from behind the spurs. Over the reach one trout – oh, what a scorn! – Has jump’d; but, hardly stung by sunny burs, He’s fallen down. From thence, in wavy stirs He’s only one, so lonely and forlorn. You poet! Black is your road trodden out, For neither money flows nor city steams Would be so precious things to worry ‘bout. You keep on spinning silver threads of dreams, And look up high – just like a frenzy trout Who’d ever seen the sun over the streams. |
Серпень 18, 2021, 17:21
Голоси (1)
Вестерн
« – Ручуся, ви обома руками тримаєтеся за Біблію.
Готуєтеся до кращого життя?
– Чого і вам бажаю.
– Я не кваплюся. І вас не кваплю».
Х/ф «Людина з бульвару Капуцинів»
Візник наш, напружений, мов струна,
Ловив неймовірний шанс.
Під місяцем повним погоня нічна
Розхитувала диліжанс.
Пітьма налетіла, як Чорний Джек,
Нас вистеживши із круч.
Спитала мене: «Схопилася вже
За Біблію обіруч?»
І замість оплакувать юні дні,
І замість упасти навзнак,
Я глянула в очі орлині її
І просто сказала: «Так».
А там, де захід недавно згас,
У травах вили шакали,
І наш перехняблений диліжанс
Трусили її васали.
І тьма запитала, в кутиках вуст
Ховаючи усміх лукавий:
«Боїшся мене?» Я сказала: «Боюсь,
Та є й важливіші справи.
Є безліч обов’язків і тривог
І ще не втілене диво.
А головне – є у мене Бог,
І радісний, і співчутливий».
І тьма здивувалася: «Залюбки
Послухаю іншим разом.
Ти кажеш речі цікаві такі,
Які й не збагнеш одразу».
Сказала пітьма: «Поспішаю, жаль!»
Ми нині з тобою квити.
Я рада буду сховати сталь,
При вогнищі погомоніти».
І геть полетіла. І місяць зблід.
І зграї її чорноперій
Ми довго-довго дивилися вслід –
У даль нескінченних прерій.
Аж поки там, на дальніх плато,
Не зникли хижі плюмажі.
І знала вона, що, крім мене, ніхто
Про неї так не розкаже.
І довго відлунювала далина,
А ніч незабаром зникла.
І думала я: якби не вона,
То як би пізнала я Світло?
12 червня 2021 р.
Червень 18, 2021, 20:26
Голоси (1)
Бульварний роман
Коли іще міцні і зуби, й кості,
А за вікном – буремні дев’яності,
А друзі люблять забігати в гості –
Погрітися під «Аббу» і «Бітлів», –
Тоді у лампи світляному колі
У дідовій квартирці на Подолі
На себе можеш приміряти ролі
І рокера, і автора хітів.
А зранку у підвальчику на Спаській
Ти виливаєш «профілі і маски»
У формах, що поцуплені з заводу
(В анамнезі у вас – ливарний цех).
І тішать тільки мрії про свободу
І друг-провінціал (вогонь – на вроду) –
У нього алергія на негоду
І вірний мотоцикл – червоний чех.
І кажуть всі, що піде він далеко –
Вкладатиме в музеї і в аптеки.
Ти не дивись, що зараз – обмаль «срєдств».
Зате ідей у нього – цілі ріки
І подруга бальзаківського віку –
Красуня з Академії мистецтв.
Коли гаруєш ти не за зарплату,
Купити треба спершу, щоб продати,
І бажано не втрапити за ґрати
(У джунглях цих велике діло – фарт).
Життя іде – а хочеться співати,
Та так, щоб стадіони шматувати.
І день повзе – а хочеться літати,
Та так, щоб звідси – і аж на Монмартр.
А сенс буття, як завжди – по дотичній –
В щоденній веремії макабричній,
Грудневій ожеледиці столичній,
Далеких пострілів нічній луні.
І голосом підпільного дублера
Стара вахтерка, парка і мегера,
Тебе вітає з будки, як з печери,
Де Вероніка Кастро – на стіні.
Кули ж пливти – у Штати чи в Ізраїль?
Під сонцем Полінезій чи Австралій,
Де тільки й ждуть зухвальців і каналій,
Твій вигорятиме русявий чуб?
Ще буде все – і щастя, і омани,
І велетенський подих океану,
І перші оплески, і перші рани,
Мільйони шансів і мільйони згуб.
І з безвісті поставши, як зі схрону,
Ти висадиш у небо стадіони.
Тебе чекає рокерська корона
І Вікіпедії пласка стаття.
А поки дні – як Робінзона мітки –
Пливуть собі в нікуди і нізвідки –
То репетиції, то заробітки,
І жити як, не знаєш до пуття.
А поки як на блазня-недоріку
Чужа любов бальзаківського віку
(Озватися до неї – і не мрій),
Така зваблива й лагідна нестерпно,
В холодну забігаючи майстерню,
На тебе гляне з-під іспанських вій.
28 травня 2021 р.
Травень 28, 2021, 20:24
Голоси (3)
Стрічка віршів