Пост успішно перенесено до кошика.
Стежте за нашими оголошеннями
26 жовтня о 16:00
у Національному музеї
літератури України
відбувся
поетично-пісенний вечір
Лариси Вировець
«Маскувальна сітка».
Нові твори на рівноденні
ТИХИЙ ДІЛ
(Спенсеріанський сонет)
Тут вечорами хор жагучий жаб,
Мов мережанку, колискову плів.
Це тут повітря чистого єдваб
Сповняли ранком співи солов’їв.
Будив ласкавий легіт шум гаїв,
Що мріють у величній тіні гір,
Прозор озер і золото ланів:
Краса повсюди, лагода і мир.
Тут древній люд навчився з давніх пір
Плекати, наче сад, прадавній ліс.
Здається кожен дім тут, кожен двір
Людьми не був мурований, а зріс.
Тут спокій в душу увійшов мою
І я життя, мов мед, поволі п’ю.
13-14.05.2020
Тут вечорами хор жагучий жаб,
Мов мережанку, колискову плів.
Це тут повітря чистого єдваб
Сповняли ранком співи солов’їв.
Будив ласкавий легіт шум гаїв,
Що мріють у величній тіні гір,
Прозор озер і золото ланів:
Краса повсюди, лагода і мир.
Тут древній люд навчився з давніх пір
Плекати, наче сад, прадавній ліс.
Здається кожен дім тут, кожен двір
Людьми не був мурований, а зріс.
Тут спокій в душу увійшов мою
І я життя, мов мед, поволі п’ю.
13-14.05.2020
Травень 20, 2020, 12:45
Голоси (1)
СЛІПИЙ ЧАКЛУН
Вже кілька літ минуло, як на мене
Згасивши зір, упала мла. Забрав
У мене морок все: берили трав,
Блакить небес і листя лип зелене.
Де ти тепер, скажи, моє натхненне
Мистецтво чарів, що я ним палав?
Моє життя – цвілий холодний став,
Порожнє існування нескінченне.
Безсилі чари проти сліпоти.
Лиш з пам’яті я можу ще плести
Мереживо закляття таємниче.
Де ви, мої труди? Все нанівець!
Живу: напівлюдина-напівмрець.
А смерть не йде, хай як її я кличу.
15-17.10.2016
Згасивши зір, упала мла. Забрав
У мене морок все: берили трав,
Блакить небес і листя лип зелене.
Де ти тепер, скажи, моє натхненне
Мистецтво чарів, що я ним палав?
Моє життя – цвілий холодний став,
Порожнє існування нескінченне.
Безсилі чари проти сліпоти.
Лиш з пам’яті я можу ще плести
Мереживо закляття таємниче.
Де ви, мої труди? Все нанівець!
Живу: напівлюдина-напівмрець.
А смерть не йде, хай як її я кличу.
15-17.10.2016
Травень 13, 2020, 17:26
Голоси (1)
Бельгійський шоколад
Чарівні мушельки, хоч не з глибин морських
і не перлини - праліне в собі сховали,
розкрились на столі в казковий акростих,
а в ньому - океан, і риби, і корали.
Солодкий океан, солодка в нім вода,
солодкі течії в невпиннім їхнім русі,
солодкі устриця, і мідія руда,
і коники морські, й креветки довговусі.
То невідомо де магічні дві ріки
впадають в океан - молочна й шоколадна,
і все там наче сон, і все там навпаки,
навряд була б душа цим чарам непідвладна.
А спробуєш на смак - пікантний він доволі:
від моря все-таки лишилась дрібка солі.
6.04 - 8.05.2020
і не перлини - праліне в собі сховали,
розкрились на столі в казковий акростих,
а в ньому - океан, і риби, і корали.
Солодкий океан, солодка в нім вода,
солодкі течії в невпиннім їхнім русі,
солодкі устриця, і мідія руда,
і коники морські, й креветки довговусі.
То невідомо де магічні дві ріки
впадають в океан - молочна й шоколадна,
і все там наче сон, і все там навпаки,
навряд була б душа цим чарам непідвладна.
А спробуєш на смак - пікантний він доволі:
від моря все-таки лишилась дрібка солі.
6.04 - 8.05.2020
Травень 11, 2020, 10:33
Голоси (1)
Сонет («А головне — це вітер ходовий...»)
Стою на бальконі, сама, в вишині…
Аннетте фон Дросте-Гюльсгоф
у перекладі Ігоря Качуровського
А головне — це вітер ходовий,
Аби напнув розслаблені вітрила,
Аби під ним аж щогла забриніла,
Аби ожив легкий кораблик мій.
Аби на прові різьблено-стрункій
Наяда стрепенулась білотіла,
Аби й душа моя затріпотіла, —
О вітре животворний, вій же, вій!
Аби затерплі зарипіли снасті
У напівздивуванні-напівщасті,
Не то вві сні, не то вже наяву,
І хвиля вмила палубу солона, —
Й за мрією услід я відпливу,
На борт зіпершись власного балкона.
8.V.20
Аннетте фон Дросте-Гюльсгоф
у перекладі Ігоря Качуровського
А головне — це вітер ходовий,
Аби напнув розслаблені вітрила,
Аби під ним аж щогла забриніла,
Аби ожив легкий кораблик мій.
Аби на прові різьблено-стрункій
Наяда стрепенулась білотіла,
Аби й душа моя затріпотіла, —
О вітре животворний, вій же, вій!
Аби затерплі зарипіли снасті
У напівздивуванні-напівщасті,
Не то вві сні, не то вже наяву,
І хвиля вмила палубу солона, —
Й за мрією услід я відпливу,
На борт зіпершись власного балкона.
8.V.20
Травень 10, 2020, 9:23
Голоси (1)
Андрієві Содоморі
Літній поет і тлумач у розмові недавній сказав був:
Котиться світ у Ніщо, марно працюємо ми.
В шані потворне тепер, а чесноти, напевно, байдужі
Людям. Дивись: назавжди гине Природи краса.
Бесіду вивершив він – і знов за переклад узявся:
Вічність і Мудрість його заговорили пером.
Майстре, надія живе, допоки із книги Твоєї
Слово Горація нам, рідним зробившись, звучить.
09.03, 30.03.2020
Котиться світ у Ніщо, марно працюємо ми.
В шані потворне тепер, а чесноти, напевно, байдужі
Людям. Дивись: назавжди гине Природи краса.
Бесіду вивершив він – і знов за переклад узявся:
Вічність і Мудрість його заговорили пером.
Майстре, надія живе, допоки із книги Твоєї
Слово Горація нам, рідним зробившись, звучить.
09.03, 30.03.2020
Травень 8, 2020, 13:00
Голоси (1)
Стрічка віршів