Пост успішно перенесено до кошика.
Стежте за нашими оголошеннями
26 жовтня о 16:00
у Національному музеї
літератури України
відбувся
поетично-пісенний вечір
Лариси Вировець
«Маскувальна сітка».
Нові твори на рівноденні
Лис
…і Ренар із густих виринає заростів…
(«Сер Ґавейн і Зелений Лицар», бл. 1400, за перекладом Дж. Р. Р. Толкіна)
Ользі Демиденко
Могутній замок на горі,
А під горою — вільний ліс.
Жив лорд у замку, а в норі
Поміж дерев чаївся лис.
І лорд у хащі раз у раз
Із псами й ловчими рушав,
І лиса на його наказ
Цькували ці майстри облав.
Та лису ліс — найкращий друг,
І майстром хитрощів був лис,
І лорда, псів його та слуг
Він раз у раз водив за ніс.
Лорд зійде зрештою з коня
І лиса власноруч доб’є.
Та підростає лисеня,
Що зна походження своє…
Не бачити кінця війни,
Бо й лорди далі рід ведуть,
І хутром лисячим вони
Свою оздоблюють могуть.
І купу складено балад
Про ловів лисячих красу,
І мадригалів довгий ряд
І лорду, й ловчому, і псу.
Та найпрекрасніші пісні
Чув тільки волелюбний ліс:
Про предків подвиги гучні
Непереможний дзявкав лис.
16.ІХ.20
(«Сер Ґавейн і Зелений Лицар», бл. 1400, за перекладом Дж. Р. Р. Толкіна)
Ользі Демиденко
Могутній замок на горі,
А під горою — вільний ліс.
Жив лорд у замку, а в норі
Поміж дерев чаївся лис.
І лорд у хащі раз у раз
Із псами й ловчими рушав,
І лиса на його наказ
Цькували ці майстри облав.
Та лису ліс — найкращий друг,
І майстром хитрощів був лис,
І лорда, псів його та слуг
Він раз у раз водив за ніс.
Лорд зійде зрештою з коня
І лиса власноруч доб’є.
Та підростає лисеня,
Що зна походження своє…
Не бачити кінця війни,
Бо й лорди далі рід ведуть,
І хутром лисячим вони
Свою оздоблюють могуть.
І купу складено балад
Про ловів лисячих красу,
І мадригалів довгий ряд
І лорду, й ловчому, і псу.
Та найпрекрасніші пісні
Чув тільки волелюбний ліс:
Про предків подвиги гучні
Непереможний дзявкав лис.
16.ІХ.20
Вересень 16, 2020, 18:09
Голоси (1)
Світлина Дж. Р. Р. Толкіна
Професор з люлькою. Сірник
Черкнув — аж відступили тіні —
І згас відразу, та навік
Лишився вогник на світлині.
І пильний погляд не погас,
Що в спалаху побачив наче
Народження племен і рас,
І мрію втілену хлоп’ячу,
І чари, і благі діла,
І мудрости таємні руни,
І нищівну поразку зла
Від рук улюбленців фортуни...
О, скільки в світі темноти!
Яке нутро її несите!
Та світло тільки засвіти —
І вже його не погасити.
15–16.VIII.20
Серпень 15, 2020, 16:47
Голоси (1)
Гірке літо
Літо, сестричко, вже перевалило за гребінь –
звідки тут повені взятись чи буйному цвіту…
Вибач йому. Не кляни, не жалійся, не гребуй:
літо як літо.
Ліки щоденні гіркі, мов отрута мигдальна.
Пий цю мікстуру і пóсмаку м’яти очікуй —
наче тих слів, що забракло у мить вирішальну,
й певно довіку.
Зламаний прут у старої іржавої клітки,
ниє ребро — ані співу, ні вільного лету.
Все і залишиться так: ні для чого, нізвідки —
так, для сюжету…
звідки тут повені взятись чи буйному цвіту…
Вибач йому. Не кляни, не жалійся, не гребуй:
літо як літо.
Ліки щоденні гіркі, мов отрута мигдальна.
Пий цю мікстуру і пóсмаку м’яти очікуй —
наче тих слів, що забракло у мить вирішальну,
й певно довіку.
Зламаний прут у старої іржавої клітки,
ниє ребро — ані співу, ні вільного лету.
Все і залишиться так: ні для чого, нізвідки —
так, для сюжету…
Серпень 4, 2020, 19:25
Голоси (2)
КОТЯЧІ СОНЕТИ (Зі збірки "РІКА ТУМАНІВ")
КОТЯЧА СЕРЕНАДА
Ти нявкнула у відповідь мені.
Який бальзам це був мені на рану:
Відчути в цю хвилину осіянну,
Що не байдужий я тобі, о ні!
Почувши ніжне “няв” у вишині,
Я в повен голос заспівав осанну,
Єством усім вславляючи кохану,
Палаючи в любовному вогні.
У цю палку котячу серенаду
Вкладав я душу і надхнення радо,
І пристрастю сповнявся кожен крик.
Лише тоді, мабуть, я збився з тону,
Як сонний піводягнений мужик
Заматюкавсь з відкритого балкону.
ЛЮТНЕВИЙ КІТ
Згадав той березень – мороз по шкірі…
По вуха аж замети намело,
Торкнешся – наче лід холодне скло,
А сонце заступили хмари сірі.
Я не піддався сніговій зневірі
І заспівати спробував було.
Мороз із тіла висмоктав тепло…
Сидів до квітня хворий у квартирі!
Сьогодні лютий. Валентинів день.
А снігу вже немає. Он лишень
Недогризок замету. Справді чудо!
В душі озвавсь сезонний Гіменей…
Ні, березня чекати я не буду!
І «няяяяв!» побідно рветься із грудей.
ДЕНЬ КОТІВ
Хай зранку за вікном гидка імла,
Хай сонце десь сховалося сьогодні,
Нам примхи всі та капості погодні
В душі не зменшать радості й тепла.
Весна прийшла до нас. Оповила
Нам серце щастям, що не знищать жодні
Чи приморозки пізні, чи холодні
Вітри. Геть зимні зморшки із чола!
Вітаю всіх з ясним весня́ним святом!
Сьогодні нам напишете присвяти,
Ну а столи накрити – й поготів.
Усе для нас, хто вам дарує ласку,
Хто перетворює життя на казку.
…Які жінки??? Сьогодні – ДЕНЬ КОТІВ!
01.03.2014
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. І
За що погнали з дому ви мене,
Прирікши на самотність і страждання
Тяжкі? Чи навіть смерть моя вам рання
Жалем жорстокі душі не торкне?
Надворі холод. Люто скрізь жене
Шалений вітер пил. І сподівання
На краще замітає він. Чекання
Лишилось лиш, що злóба промине…
Все згадую спокійні дні минулі,
Слова ласкаві і торкання чулі.
Я безтурботно жив тоді собі…
А перестав я бути рідним, милим
Через якусь дрібницю, далебі.
Подумаєш – надзюрив був на килим!
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. ІІ
Яким було спокійним донедавна
Моє життя! Ковбаска на обід,
І двору затишного рідний світ,
І серенади з березня до травня…
Все, прощавай, моя кицюню ставна
(Зелені очі, шерсть, мов оксамит)!
Тепер до тебе прохолоне й слід:
Приїхала «онучка мила й славна»…
Який же чорт тебе сюди приніс,
Паскудний верескливий спиногриз!
Вже більше спокою мені не буде!
І думаєш: ось, певно, місце, де
Сховатись можна. Ні, й туди іде
Із криком «Кіііся!» Ґвалт! Рятуйте, люди!
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. ІІІ
(Хвостатий сонет)
Господар в домі Я! Хай чоловік
Кричить дружині: «Я хазяїн в хаті!»
І чом ви, люди, всі такі пихаті?
З котом вам не зрівнятися повік!
На ці дрібниці не зважати звик
Я вже давно. Бо добре годувати
Привчив їх. І про кошик мій подбати,
Якщо на пару днів у справах зник.
Послухайте, але ж всьому є межі!
Хіба питати в мене не належить
Перш, ніж позбавити життя принад?
...Зайшов хазяїн, на руках – почвара,
І каже: «Буде хай між вами лад!
Кицюню, це – щенятко сенбернара» .
– Ви що, здуріли??!!! Віднесіть назад!!!!
Ти нявкнула у відповідь мені.
Який бальзам це був мені на рану:
Відчути в цю хвилину осіянну,
Що не байдужий я тобі, о ні!
Почувши ніжне “няв” у вишині,
Я в повен голос заспівав осанну,
Єством усім вславляючи кохану,
Палаючи в любовному вогні.
У цю палку котячу серенаду
Вкладав я душу і надхнення радо,
І пристрастю сповнявся кожен крик.
Лише тоді, мабуть, я збився з тону,
Як сонний піводягнений мужик
Заматюкавсь з відкритого балкону.
ЛЮТНЕВИЙ КІТ
Згадав той березень – мороз по шкірі…
По вуха аж замети намело,
Торкнешся – наче лід холодне скло,
А сонце заступили хмари сірі.
Я не піддався сніговій зневірі
І заспівати спробував було.
Мороз із тіла висмоктав тепло…
Сидів до квітня хворий у квартирі!
Сьогодні лютий. Валентинів день.
А снігу вже немає. Он лишень
Недогризок замету. Справді чудо!
В душі озвавсь сезонний Гіменей…
Ні, березня чекати я не буду!
І «няяяяв!» побідно рветься із грудей.
ДЕНЬ КОТІВ
Хай зранку за вікном гидка імла,
Хай сонце десь сховалося сьогодні,
Нам примхи всі та капості погодні
В душі не зменшать радості й тепла.
Весна прийшла до нас. Оповила
Нам серце щастям, що не знищать жодні
Чи приморозки пізні, чи холодні
Вітри. Геть зимні зморшки із чола!
Вітаю всіх з ясним весня́ним святом!
Сьогодні нам напишете присвяти,
Ну а столи накрити – й поготів.
Усе для нас, хто вам дарує ласку,
Хто перетворює життя на казку.
…Які жінки??? Сьогодні – ДЕНЬ КОТІВ!
01.03.2014
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. І
За що погнали з дому ви мене,
Прирікши на самотність і страждання
Тяжкі? Чи навіть смерть моя вам рання
Жалем жорстокі душі не торкне?
Надворі холод. Люто скрізь жене
Шалений вітер пил. І сподівання
На краще замітає він. Чекання
Лишилось лиш, що злóба промине…
Все згадую спокійні дні минулі,
Слова ласкаві і торкання чулі.
Я безтурботно жив тоді собі…
А перестав я бути рідним, милим
Через якусь дрібницю, далебі.
Подумаєш – надзюрив був на килим!
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. ІІ
Яким було спокійним донедавна
Моє життя! Ковбаска на обід,
І двору затишного рідний світ,
І серенади з березня до травня…
Все, прощавай, моя кицюню ставна
(Зелені очі, шерсть, мов оксамит)!
Тепер до тебе прохолоне й слід:
Приїхала «онучка мила й славна»…
Який же чорт тебе сюди приніс,
Паскудний верескливий спиногриз!
Вже більше спокою мені не буде!
І думаєш: ось, певно, місце, де
Сховатись можна. Ні, й туди іде
Із криком «Кіііся!» Ґвалт! Рятуйте, люди!
КОТЯЧІ ТРАГЕДІЇ. ІІІ
(Хвостатий сонет)
Господар в домі Я! Хай чоловік
Кричить дружині: «Я хазяїн в хаті!»
І чом ви, люди, всі такі пихаті?
З котом вам не зрівнятися повік!
На ці дрібниці не зважати звик
Я вже давно. Бо добре годувати
Привчив їх. І про кошик мій подбати,
Якщо на пару днів у справах зник.
Послухайте, але ж всьому є межі!
Хіба питати в мене не належить
Перш, ніж позбавити життя принад?
...Зайшов хазяїн, на руках – почвара,
І каже: «Буде хай між вами лад!
Кицюню, це – щенятко сенбернара» .
– Ви що, здуріли??!!! Віднесіть назад!!!!
Серпень 4, 2020, 9:40
Коментарі (1),
Голоси (2)
Сонет («У небі не бувати двом сонцям...»)
У небі не бувати двом сонцям, —
Лише одне панує над землею
І владою впивається своєю
Над всім живим і над самим життям.
І сліпить очі нам, своїм жерцям,
І пломеніє жаром емпірею…
Хіба ж поділить з іншою зорею
Це божество ревниве власний храм?
Одначе в небі нашої любови
Два сонця світять, ще й цілодобово,
І кожне з другим рівність визнає.
І, хоч їх віддаль розділяє поки —
Чи то земні, чи то космічні роки, —
Любов сильніша, Сонечко моє!
12.VII.20
Лише одне панує над землею
І владою впивається своєю
Над всім живим і над самим життям.
І сліпить очі нам, своїм жерцям,
І пломеніє жаром емпірею…
Хіба ж поділить з іншою зорею
Це божество ревниве власний храм?
Одначе в небі нашої любови
Два сонця світять, ще й цілодобово,
І кожне з другим рівність визнає.
І, хоч їх віддаль розділяє поки —
Чи то земні, чи то космічні роки, —
Любов сильніша, Сонечко моє!
12.VII.20
Липень 15, 2020, 7:15
Голоси (1)
Стрічка віршів