Пост успішно перенесено до кошика.
Стежте за нашими оголошеннями
26 жовтня о 16:00
у Національному музеї
літератури України
відбувся
поетично-пісенний вечір
Лариси Вировець
«Маскувальна сітка».
Нові твори на рівноденні
Над перекладами давньоірландської поезії
Від замку досконалої краси
Лишились мальовничі, та руїни.
Мистецтво бардів витончено гине,
Його руїни — текстів корпуси.
І мови не щадять нові часи.
Але над морем днів, між клаптів піни
Примарну тінь забутої перлини
Знайди, і збережи, і воскреси.
І оживе на марґінесі глоса,
І слово давнини дзвінкоголосе
У віршеві лункому зазвучить.
І зашумить сивоволосе море,
І між пучин, де хвиля хвилю боре,
Колишній замок ти узриш на мить.
2–3.ХІІ.20
Прим. З унікальних поетичних скарбів середньовічної Ірландії збереглося вкрай мало. Часом це віршовані вставки в саґах, часом — фраґменти поезій, цитовані у граматичних чи віршознавчих трактатах, часом — віршовані марґіналії чи глоси…
Сивоволосе море — fairrge findfolt (написання варіюється) — стала поетична формула, яка трапляється в кількох ірландських середньовічних поезіях.
Грудень 4, 2020, 6:57
Голоси (1)
Я рано вирушила в путь...
Я рано вирушила в путь,
туманних сповнена надій.
А роки йдуть, а роки йдуть —
і шлях розвиднюється мій.
В путі стрічала багатьох,
одначе декого немов
я знала упродовж епох
і впізнавала знов і знов.
В огні повстанському, в диму
Священника впізнала я,
що не шкода було йому
свого святого житія.
Він був у найчорніший час
зі мною — з нами усіма,
щоб віри промінь не погас,
щоб світла не здолала тьма.
Впізнала й Воїна, який
в запеклих вистояв боях
зі злом — і знову рвався в бій,
забувши, що існує страх.
Лицáрське серце мав, хоча
не мав ані лицарських лат,
ані лицарського меча,
лише звичайний автомат.
І Барда упізнала я,
без арфи, в скромному вбранні,
судьба вигнанницька чия
в безсмертні втілилась пісні.
Він владу визнавав Краси,
її закон, її устав
і чув небесні голоси.
І він також мене впізнав.
То хто ж надійде ще здаля?
І що за зустріч припаде?
Бо ще ні в кому і ніде
я не впізнала Короля.
Х–11.ХІ.20
Листопад 13, 2020, 18:58
Голоси (1)
Лиш любов
Осінь-маркітантка очі мружить,
мідяків витрушує торби.
В споришах пасуться голуби,
киця обережно п’є з калюжі.
Тихий жовтень. Ще тихіша ліра,
хоч гармат не чути з далини.
Перемир’я, сьомий рік війни,
мирний тил, утома і зневіра...
В соннім дощовім амфітеатрі
глухне шал звитяг і перемог.
Над садами стелеться димок,
скумпії палають, наче ватри.
Мрії тут збуваються нескоро...
Будь зі мною. В ці мінливі дні
світ – хиткий, непевний, і мені
лиш любов – надія і опора.
мідяків витрушує торби.
В споришах пасуться голуби,
киця обережно п’є з калюжі.
Тихий жовтень. Ще тихіша ліра,
хоч гармат не чути з далини.
Перемир’я, сьомий рік війни,
мирний тил, утома і зневіра...
В соннім дощовім амфітеатрі
глухне шал звитяг і перемог.
Над садами стелеться димок,
скумпії палають, наче ватри.
Мрії тут збуваються нескоро...
Будь зі мною. В ці мінливі дні
світ – хиткий, непевний, і мені
лиш любов – надія і опора.
Листопад 2, 2020, 17:39
Голоси (1)
ЖОВТНЕВИЙ ВЕЧІР. ПАВАНА
Теплий вечір вже так тихо тане,
Глухне гамір в присмерковім місті,
І повільно почина павану
На алеях Липок злотне листя.
Павітер мелодію шепоче
І каштанів віттям шелевіє,
В небі нагусають барви ночі
І медовий місяць мружить вії.
Забуваю, що спішу додому,
І впиваю чар, такий нежданий,
Стоячи у сквері нерухомо.
А в душі лунає, незникома,
Музика жовтневої павани.
28-29.10.2020
Глухне гамір в присмерковім місті,
І повільно почина павану
На алеях Липок злотне листя.
Павітер мелодію шепоче
І каштанів віттям шелевіє,
В небі нагусають барви ночі
І медовий місяць мружить вії.
Забуваю, що спішу додому,
І впиваю чар, такий нежданий,
Стоячи у сквері нерухомо.
А в душі лунає, незникома,
Музика жовтневої павани.
28-29.10.2020
Жовтень 30, 2020, 8:47
Голоси (1)
Камінь
Світлоокий,
ніжний мій королю,
будь зі мною:
пізньою порою
за вікном гілки старого дуба
графіку малюють – зриму, грубу.
Там дракон жахливий шкірить ікла.
Там дівча – я вже до нього звикла –
наче щось мені сказати хоче,
та кудись щезає опівнóчі.
Хижаки у листі причаїлись.
Вчора – оси, мов думки, роїлись...
Дивні там, скажу тобі, істоти!
Варто сну на мить мене збороти,
як вони зникають між гілками,
на душі важкий лишивши камінь.
Мій нежданий, мій давно чеканий,
прибери,
відсунь,
зніми
цей камінь!
ніжний мій королю,
будь зі мною:
пізньою порою
за вікном гілки старого дуба
графіку малюють – зриму, грубу.
Там дракон жахливий шкірить ікла.
Там дівча – я вже до нього звикла –
наче щось мені сказати хоче,
та кудись щезає опівнóчі.
Хижаки у листі причаїлись.
Вчора – оси, мов думки, роїлись...
Дивні там, скажу тобі, істоти!
Варто сну на мить мене збороти,
як вони зникають між гілками,
на душі важкий лишивши камінь.
Мій нежданий, мій давно чеканий,
прибери,
відсунь,
зніми
цей камінь!
Жовтень 7, 2020, 10:57
Коментарі (2),
Голоси (2)
Стрічка віршів