Пост успішно перенесено до кошика.
Стежте за нашими оголошеннями
Нові твори на рівноденні
Маскувальна сітка
вузлик за вузликом і за рядочком рядок.
Зійде зелено-барвисте начиння «грядок»
і замаскує собою шалену епоху.
Скриє цей світ, що давно потребує ремонту.
Скриє героїв від нього — від смерті, від ран…
Думаєш, хлопці? Там кожен із них — ветеран.
Думаєш, що це за лінія? Лінія фронту.
Сітка моя маскувальна… І поки плету я
поки затято затягую товсті вузли,
все, що в мені ви, напевно, збагнути б могли,
біль та сум’яття, що глибоко в душу лягли,
рухи живої душі цим плетінням маскую.
Серпень 6, 2018, 4:28
Коментарі (1)
Серпень
Вийде серпень з місячним серпом,
скосить літо і складе в копиці.
Ніч коротка, та чомусь не спиться —
лиш мені чи, може, нам обом?
Вперше я за літом не тужу:
стільки райдуг, стільки гроз минуло,
а в душі — ні бруду, ні намулу —
змило накип, зчистило іржу.
Прийде заощадливий ключар
і зачинить літо у коморі:
зелень неозору, теплі зорі.
Поки є — милуйся, витрачай!
У серпневій тиші вечоровій
поки мрієш, пишеш і живеш,
поки не спинився на півслові,
поки серце сповнене любові —
літу і життю немає меж.
скосить літо і складе в копиці.
Ніч коротка, та чомусь не спиться —
лиш мені чи, може, нам обом?
Вперше я за літом не тужу:
стільки райдуг, стільки гроз минуло,
а в душі — ні бруду, ні намулу —
змило накип, зчистило іржу.
Прийде заощадливий ключар
і зачинить літо у коморі:
зелень неозору, теплі зорі.
Поки є — милуйся, витрачай!
У серпневій тиші вечоровій
поки мрієш, пишеш і живеш,
поки не спинився на півслові,
поки серце сповнене любові —
літу і життю немає меж.
Серпень 1, 2018, 19:15
Тринадцятий травень
1.
Дванадцять років — як дванадцять місяців:
у кожного свій норов був і колір.
Ми й не гадали, скільки в них поміститься
очікувань, вагань, жадань, докорів,
нічних дзвінків, нервових недомовок,
пекучих сліз, листів, присвячень, зречень…
Ми й слово те відправили у сховок:
любов погано в’яжеться до втечі.
Тож не картай, що сад мій знову квітне,
що ваблять зорі і душа співає,
що хтось мені всміхається привітно,
і я йому у відповідь киваю.
2.
Цей травень — не тринадцятий, а перший:
ніколи досі так не пахли квіти,
так соловейко не співав довершено,
дерева так не вміли гомоніти.
Дванадцять років — як дванадцять місяців:
у кожного свій норов був і колір.
Ми й не гадали, скільки в них поміститься
очікувань, вагань, жадань, докорів,
нічних дзвінків, нервових недомовок,
пекучих сліз, листів, присвячень, зречень…
Ми й слово те відправили у сховок:
любов погано в’яжеться до втечі.
Тож не картай, що сад мій знову квітне,
що ваблять зорі і душа співає,
що хтось мені всміхається привітно,
і я йому у відповідь киваю.
2.
Цей травень — не тринадцятий, а перший:
ніколи досі так не пахли квіти,
так соловейко не співав довершено,
дерева так не вміли гомоніти.
Серпень 1, 2018, 5:29
Моя любов
Моя любов – чи нелюбов –
Вас не торкнеться анітрохи.
Збігатимуть безтямні роки,
та буде затишно обом.
У кожного – своя печаль,
своє вино, своя оселя,
журлива пісня чи весела,
за довгий вік — своя скрижаль.
Лиш за вікном – буденно так –
наприкінці глухої ночі
досвітня пташка заскрекоче,
сполоханий озветься птах.
Червона крапля на вустах,
червоні очі…
Вас не торкнеться анітрохи.
Збігатимуть безтямні роки,
та буде затишно обом.
У кожного – своя печаль,
своє вино, своя оселя,
журлива пісня чи весела,
за довгий вік — своя скрижаль.
Лиш за вікном – буденно так –
наприкінці глухої ночі
досвітня пташка заскрекоче,
сполоханий озветься птах.
Червона крапля на вустах,
червоні очі…
Липень 15, 2018, 12:17
Чекаючи трамвая
У підземному переході
пахло дощем,
а тут, нагорі, — плюс тридцять.
Я б сказала цій спеці «годі!»,
та липень ушкварить ще —
і доведеться змириться.
У босоніжках і сукні в стилі
«юносте, прощавай!»
другий вагон вираховую — не омине.
Де забарився
минулого травня мого
трамвай?
І де б я чекати мала,
щоб ти
не оминув мене?
пахло дощем,
а тут, нагорі, — плюс тридцять.
Я б сказала цій спеці «годі!»,
та липень ушкварить ще —
і доведеться змириться.
У босоніжках і сукні в стилі
«юносте, прощавай!»
другий вагон вираховую — не омине.
Де забарився
минулого травня мого
трамвай?
І де б я чекати мала,
щоб ти
не оминув мене?
Липень 12, 2018, 17:59
Тримайся
Це місто ковтне тебе, не перетравить — і виплюне.
Це місто — хижак. Не чекай на його співчуття.
Скількох воно кидало з мосту: цікаво, чи випливе!
А вижити хочеш — зубами тримайсь за життя!
Подалі тримайся. Подалі від нього, чужинко, бо
небажано перетинати умовну межу.
Тримайся на відстані пострілу, лету пташиного!
Це все, що я мушу сказати, тому і кажу.
І хай тобі часом буває то гірко, то солоно,
і не вистачає підтримки або визнання,
тримайся свого незрадливого щастя безсонного,
свого передмістя, свого ясночолого дня.
Це місто — хижак. Не чекай на його співчуття.
Скількох воно кидало з мосту: цікаво, чи випливе!
А вижити хочеш — зубами тримайсь за життя!
Подалі тримайся. Подалі від нього, чужинко, бо
небажано перетинати умовну межу.
Тримайся на відстані пострілу, лету пташиного!
Це все, що я мушу сказати, тому і кажу.
І хай тобі часом буває то гірко, то солоно,
і не вистачає підтримки або визнання,
тримайся свого незрадливого щастя безсонного,
свого передмістя, свого ясночолого дня.
Липень 9, 2018, 21:49
Ущухне дощ і липа зацвіте
Ущухне дощ і липа відцвіте,
бо розпал літа, липень, як на те,
і сад по вінця соками налитий.
А щастя непомітне і просте
десь тут щоранку сходить, і росте,
і в дощ вологими очима глипа.
Збігають дні, мов краплі дощові,
поблискуючи бісером в траві.
Чому у злив мелодія журлива?
Тримайся, мій незмінний візаві:
коли болить — це значить, ми живі,
а живемо — то все іще можливо.
бо розпал літа, липень, як на те,
і сад по вінця соками налитий.
А щастя непомітне і просте
десь тут щоранку сходить, і росте,
і в дощ вологими очима глипа.
Збігають дні, мов краплі дощові,
поблискуючи бісером в траві.
Чому у злив мелодія журлива?
Тримайся, мій незмінний візаві:
коли болить — це значить, ми живі,
а живемо — то все іще можливо.
Липень 2, 2018, 23:04
Пора цвітіння мальв
Він любить не тебе,
Отямся, Бог з тобою…
Булат Окуджава
Пора цвітіння мальв
і тверезіння глузду.
Життя тебе не вчить,
а то ще й навпаки!..
Ця яблунька суха
не матиме галуззя.
Ця півжива любов
розгубить пелюстки.
Він любить не тебе.
Отямся і не квітни!
Заклякни! Збережи
цю ніжність про запас.
Це світло і тепло,
не виплескані, літні,
медову цю печаль
невдовзі прийме Спас.
Червень 28, 2018, 1:58
Марко і музика
Жила собі родиночка,
Родиночка-картиночка,
В гарненькому будиночку
На вулиці Франка.
Дорослий склад увесь її —
Співак із поетесою
(Такі у них професії,
Професії, професії,
Такі у них професії,
Робота в них така!).
Співак співав ув Опері
І вуса мав як штопори,
Та ще й у русі Опору
Посильну участь брав.
А поетеса-ліричка —
Та видавала збірочки,
Ще й мала з того виручку
(Ну, виручку — не виручку…),
Якусь та мала виручку
І не ловила ґав.
Червень 23, 2018, 6:42
Зривається серце в провалля
Зривається серце в провалля
і гупає в грудях, дурне,
і очі твої вогнепальні
тримають в полоні мене.
Безглуздо отак закохатись! —
Сама себе тихо кляну.
А джмелик гуде волохатий
про тричі можливу весну!
Її надолужують з ночі
дзвінкі солов’ї за вікном,
і сиплються зорі пророчі
у сад золотим бурштином.
і гупає в грудях, дурне,
і очі твої вогнепальні
тримають в полоні мене.
Безглуздо отак закохатись! —
Сама себе тихо кляну.
А джмелик гуде волохатий
про тричі можливу весну!
Її надолужують з ночі
дзвінкі солов’ї за вікном,
і сиплються зорі пророчі
у сад золотим бурштином.
Червень 18, 2018, 5:07
ВИШНІ
Поїдеш — не згадуй про мене.
У паузі щезнуть слова.
Потягнуться дні безіменні.
Забуду і я, що жива.
В роботу пірну з головою,
в її бур’янах потону.
Знайду й помережу канвою
сорочку собі гамівну.
Лиш вишні мені нагадають
очей опівнічну зорю…
Я небо своє підлатаю.
А з вишень — варення зварю.
У паузі щезнуть слова.
Потягнуться дні безіменні.
Забуду і я, що жива.
В роботу пірну з головою,
в її бур’янах потону.
Знайду й помережу канвою
сорочку собі гамівну.
Лиш вишні мені нагадають
очей опівнічну зорю…
Я небо своє підлатаю.
А з вишень — варення зварю.
Червень 15, 2018, 23:13
ПОКЛИЧ
Поклич мене, і я приїду!
Від учорашньої жури
вмить не залишиться і сліду,
зневіру виметуть вітри.
Поклич мене на стиглі вишні,
на теплі води, на гриби,
печалі нинішні й колишні
і грім з минулої доби!
На сніг колючий, сон тривожний,
на біль, на радість, на біду —
поклич на все, на що лиш можна,
і я почую! Я прийду,
щоб розігнати сивий смуток
і хмар непрохану орду...
Лиш розірви мовчання пута —
І я прийду.
Від учорашньої жури
вмить не залишиться і сліду,
зневіру виметуть вітри.
Поклич мене на стиглі вишні,
на теплі води, на гриби,
печалі нинішні й колишні
і грім з минулої доби!
На сніг колючий, сон тривожний,
на біль, на радість, на біду —
поклич на все, на що лиш можна,
і я почую! Я прийду,
щоб розігнати сивий смуток
і хмар непрохану орду...
Лиш розірви мовчання пута —
І я прийду.
Червень 12, 2018, 18:15
Не втримаю
Я Вас, далекий мій, не втримаю
ні заклинанням, ні молитвою,
ні жестом лагідним, ні римою,
ні ворожбою заповітною.
Я не втішатимусь надіями,
бо що надії — пустоцвіт вони!
А ми вже не помолодіємо,
хоч нам ще зоряно і вітряно.
Нас ще вітають дальні станції,
і недосяжні, і омріяні,
та підступає час ротації
і ми перечити не сміємо.
Я не затримаю, не втримаю
і не тривожитиму спокою:
лиш зможу хмаркою незримою
торкнутись неба темноокого.
ні заклинанням, ні молитвою,
ні жестом лагідним, ні римою,
ні ворожбою заповітною.
Я не втішатимусь надіями,
бо що надії — пустоцвіт вони!
А ми вже не помолодіємо,
хоч нам ще зоряно і вітряно.
Нас ще вітають дальні станції,
і недосяжні, і омріяні,
та підступає час ротації
і ми перечити не сміємо.
Я не затримаю, не втримаю
і не тривожитиму спокою:
лиш зможу хмаркою незримою
торкнутись неба темноокого.
Червень 4, 2018, 23:16
Бузок відцвітає
Бузок відцвітає. Уже побілів,
і травень дні-аркуші вітром гортає.
Відходять у літо його кораблі,
і пух тополиний над ними літає.
Бузок відцвітає, немов назавжди,
і дзвони церковні за ним калатають.
У небі надвечір палають мости,
у розпачі небо: бузок відцвітає.
Помовч про любов і весну, і жагу:
ми з травнем удвох — у хвилині мовчання.
Ще мить, і у безвість потроху відчалимо,
розтанемо у тополинім снігу.
і травень дні-аркуші вітром гортає.
Відходять у літо його кораблі,
і пух тополиний над ними літає.
Бузок відцвітає, немов назавжди,
і дзвони церковні за ним калатають.
У небі надвечір палають мости,
у розпачі небо: бузок відцвітає.
Помовч про любов і весну, і жагу:
ми з травнем удвох — у хвилині мовчання.
Ще мить, і у безвість потроху відчалимо,
розтанемо у тополинім снігу.
Травень 14, 2018, 6:51
Краще вже так
Краще вже так: забуватиму день у день
сни, що навіяв кокетливий красень-травень.
Тихо розтане нестворенний мій едем,
тихо розтане,
і смуток поглинуть справи.
Краще вже так, ніж шукати його очей,
переглядаючи спогади та світлини.
Хоч і мене, либонь, колись обпече
знімок, де жінка торкає його плече
біля куща калини.
Краще вже так, ніж читати, йдучи удвох,
вірші улюблені, — тільки на мить пліч-о-пліч,
повз колотнечу й дурість усіх епох —
з тим, щоб зайти в буденний чортополох
з вічним проваллям обіч.
сни, що навіяв кокетливий красень-травень.
Тихо розтане нестворенний мій едем,
тихо розтане,
і смуток поглинуть справи.
Краще вже так, ніж шукати його очей,
переглядаючи спогади та світлини.
Хоч і мене, либонь, колись обпече
знімок, де жінка торкає його плече
біля куща калини.
Краще вже так, ніж читати, йдучи удвох,
вірші улюблені, — тільки на мить пліч-о-пліч,
повз колотнечу й дурість усіх епох —
з тим, щоб зайти в буденний чортополох
з вічним проваллям обіч.
Травень 12, 2018, 20:46
Напиши на прощання пісеньку
Напиши на прощання пісеньку,
бо хіба ж не було, про що?
Перепіниться, переміситься,
ти простиш, та і я прощу.
Потопаючи й виринаючи,
наковтаємось ще води.
Знати б, в чому моя вина, іще...
Втім ідеш – так уже іди!
Ніч огорне холодним простором,
піде обертом голова.
Хоч яким би ти був апостолом –
третій півень уже співа.
бо хіба ж не було, про що?
Перепіниться, переміситься,
ти простиш, та і я прощу.
Потопаючи й виринаючи,
наковтаємось ще води.
Знати б, в чому моя вина, іще...
Втім ідеш – так уже іди!
Ніч огорне холодним простором,
піде обертом голова.
Хоч яким би ти був апостолом –
третій півень уже співа.
Травень 9, 2018, 8:14
Жила і не знала, що ти молода і красива...
Жила і не знала,
що ти молода і красива,
хоча вже й не п’ятий
десяток стриножених літ!
Та сад знову квітне,
й весні опиратись несила.
Знов ластівка серця
тріпоче і рветься в політ.
І хай тільки в слові причина,
проронене слово,
мов зернятко, в душу
упало і в ній проросло.
А ластівці що?
Їй би — небо ясне світанкове
та сонце, та вітер,
та власне надійне крило.
що ти молода і красива,
хоча вже й не п’ятий
десяток стриножених літ!
Та сад знову квітне,
й весні опиратись несила.
Знов ластівка серця
тріпоче і рветься в політ.
І хай тільки в слові причина,
проронене слово,
мов зернятко, в душу
упало і в ній проросло.
А ластівці що?
Їй би — небо ясне світанкове
та сонце, та вітер,
та власне надійне крило.
Травень 7, 2018, 21:47
Я впізнаю цей рух у венах...
Я впізнаю цей рух у венах,
прискорене серцебиття,
завзяття, подив, одкровення,
і відкриття, і каяття…
Облиш, мій янголе, ці жарти,
мені ж, ти знаєш, не до них!
Із іскри створюєш пожар ти —
я ж не з наївних, не з дурних!
А ти ведеш його до мене
і двір заповнюєш бузком…
Так виграють його рамена,
що в серці віє холодком!
І теплі очі — надто теплі,
і весь мій досвід — мов ріка,
що забарилась коло греблі
і лиш по краплі витіка.
прискорене серцебиття,
завзяття, подив, одкровення,
і відкриття, і каяття…
Облиш, мій янголе, ці жарти,
мені ж, ти знаєш, не до них!
Із іскри створюєш пожар ти —
я ж не з наївних, не з дурних!
А ти ведеш його до мене
і двір заповнюєш бузком…
Так виграють його рамена,
що в серці віє холодком!
І теплі очі — надто теплі,
і весь мій досвід — мов ріка,
що забарилась коло греблі
і лиш по краплі витіка.
Травень 7, 2018, 15:47
Весна 2018 року
Так сходить сніг у квітні, як згорають
мости і кораблі,
як військо хан новітній забирає
з повсталої землі.
Сніг сходить, як загоюються рани,
вгамовується біль,
а вдома з ліжок хлопці-ветерани
щоночі рвуться в бій.
Раптово, стрімко і безповоротно
розбурхані струмки
день наближають теплий, безтурботний —
де вибухнуть лиш барвами полотна
і квітами бруньки.
мости і кораблі,
як військо хан новітній забирає
з повсталої землі.
Сніг сходить, як загоюються рани,
вгамовується біль,
а вдома з ліжок хлопці-ветерани
щоночі рвуться в бій.
Раптово, стрімко і безповоротно
розбурхані струмки
день наближають теплий, безтурботний —
де вибухнуть лиш барвами полотна
і квітами бруньки.
Квітень 2, 2018, 17:13
СОБАЧЕ
А казали: вода із киснем,
захлинешся, та не помреш.
І занурили. І притисли.
Людський підступ не знає меж.
От і я намагаюсь дихати,
А повітря – немов вода.
І всесильний хтось каже:
— Тихо там!
І безпристрасно погляда.
захлинешся, та не помреш.
І занурили. І притисли.
Людський підступ не знає меж.
От і я намагаюсь дихати,
А повітря – немов вода.
І всесильний хтось каже:
— Тихо там!
І безпристрасно погляда.
Січень 8, 2018, 13:55
Стрічка віршів