Нам не почати з чистого листа,
що вибілив пейзаж до небокраю,
із миті, що спалахує й згорає,
із дня, який щовечір прироста…
Ми знов колись в одному з перевтілень
відродимось на щастя чи біду —
тоді я Вас, далекий мій, знайду,
і хоч тоді до нас не буде діла
знайомим, друзям, дітям і рідні,
усім на світі справам невідкладним,
всевладним цього світу й безпорадним —
усій земній щоденній метушні.
Бо ми земні, і в сніжній сивині
цих вулиць і садів — немає місця
ані під сонцем нам, ані під місяцем,
і часу вже — ні Вам, ані мені.
Колись, за сотні днів або століть,
я Вас зустріну і скажу Вам слово.
І буде так святково і бузково!..
Ви лиш тоді мене не оминіть.
Дані опрацьовуються...