Напиши мені вірш. Загорни у сувої туману
сутінкові будинки, вологість нічних ліхтарів
і краплину тепла — нетривку, та солодку оману,
тихий вогник, що стомлені душі на мить відігрів,
відібрав у густої, гіркої, мов дим, порожнечі
загазованих вулиць,
чужої, мов «секонд», юрби…
Напиши про ймовірність
і про неспроможність утечі,
про оте неможливе,
розкішне,
болюче
«якби»…
Дані опрацьовуються...
Наразі маємо лише мужнє “Якщо” (“If”) Редьярда Кіплінґа. Але вірю, що чоловіче серце здатне і на мрійне “Якби”, — особливо коли про це просить Жінка.