Всує

Просила «відпусти» — і відпустив:
напевно знав, куди себе подіти.
Саджай тепер дерева, пести квіти,
бо квітам без любові не рости.

 

Подвір’я, хата — все чекає рук:
муркоче котик, спину тре об ноги,
а в кішки — знов, як водиться, пологи,
а стелю знов позаплітав павук…

 

Ось де твоє — не зайве почуття,
його усе довкола потребує…

А він таки й не знає до пуття,
ким був тобі.
Про це не скажеш всує…

Жовтень 15, 2015, 14:03
Кількість переглядів - 15
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)