Вона тобі краща за мене —
я все розумію, авжеж…
Та є щось таке, безіменне,
як відблиск далеких пожеж,
як гуркіт минулого грому
чи дощ за вікном уночі,
як осінь, що впала у кому,
пожбуривши в небо ключі.
Достатньо й того, що не сталось, —
упало на денця очей
та іскрою в слові озвалось.
І гріє тепер…
І пече.