Знов церковний дзвонар налаштовує дзвін-камертон
і йому підвиває сусідський зажурений пес.
Літній вечір — за бортом, його не врятує ніхто:
не буває чудес.
Осінь спалює пристані та рятувальні човни.
Плюскіт хвилі та спеку із димом доносить до нас.
Ми гадали, заручники віку, любові, війни,
що на все є свій час.
Але час відлітає — невловний, омріяний птах,
вислизає із рук, забирає у вирій літа,
залишає лиш вітер — у вижовклих очеретах,
у дзвінках і листах…