Так сходить сніг у квітні, як згорають
мости і кораблі,
як військо хан новітній забирає
з повсталої землі.
Сніг сходить, як загоюються рани,
вгамовується біль,
а вдома з ліжок хлопці-ветерани
щоночі рвуться в бій.
Раптово, стрімко і безповоротно
розбурхані струмки
день наближають теплий, безтурботний —
де вибухнуть лиш барвами полотна
і квітами бруньки.
Ларисо, дякую за поетичне передчуття майбутньої перемоги і миру… За візію, яка зміцнює віру в той прийдешній теплий безтурботний день… Навіть якщо в реальному житті переважають підстави для зневіри. Але — найтемніша ніч перед світанком!