Днів не спекотних просили — і ось вони:
сиплють, мов жолуді з дуба, і котяться.
Світла ясного від стиглої осені,
чарів із чарки прозорої хочеться.
Бабка тріпоче блакитними крильцями,
тихо дрейфує на човнику листика…
Так кришталево, так чисто іскриться мій
мостик із літа в осінню цю містику.
Ставу руно — золоте, опромінене,
блиски рухливі на стовбурі — хвилями…
Просто всміхнися, торкнись, обніми мене —
станем для світу на мить невловимими!
Дані опрацьовуються...