Вечiрня прогулянка

Розчинна сутінь — мов духмяна кава,

парує, вабить, але вже холоне.

Хрумкого снігу пінка золотава

вечірніх вулиць всотує неони.

 

Скажи мені на милість, давній друже,

єдиний мій, заклятий, неповторний,

навіщо і вороже, і недуже

це місто дме в тромбони та валторни?

 

Навіщо з усієї пнеться сили,

замилює незрячі наші очі?

До нас жили тут і до нас любили,

тепер толочить нас воно і точить!

 

Морочить нас… Неначе десь за рогом,

за тим провулком, за чудним фасадом,

за жовтим снігом, довгим епілогом

засяє раптом щастя зорепадом.

 

…Проспекти й парки, цвинтарі, книгарні…

Лікарня, перукарня, буцегарня…

Нарешті ось провулочок охайний…

Та й тут — не зорепад. Лише кав’ярня.

 

2012

Лютий 1, 2016, 17:40
Кількість переглядів - 32
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)