Тут сніг розтав і квітнуть абрикоси —
на південь завітали ми, либонь!
Натхненно, дзвінко, солодкоголосо
Хмельниччина співає про любов.
А в нас крижинки в голосі не тануть,
тривоги озираються на Схід.
А там — багряно, а не золотаво,
а там — не тане прикордонний лід.
Там до ординців — сорок кілометрів,
і дихає у спину яничар,
там поряд фронт, де не врятують нетрі.
Прислухайсь — і почуєш сурмача.
Його сурма — гіркий безсонний заклик —
вливається у вірші та пісні…
Хмельниччино, хоч ти іще не Захід,
а все ж рідніша кровної рідні.
Співай же про кохання та довіру,
вливай мені у кров своє тепло!
Вже серце, скуте кригою допіру,
мов пролісок весняний розцвіло.
квітень 2018 р.